Чи зможе український ВПК компенсувати відсутність американської допомоги?

Питання, яке ще рік тому здавалося риторичним і не актуальним, сьогодні стоїть руба: чи здатен український військово-промисловий комплекс компенсувати потенційне скорочення або затримку американської допомоги?

На тлі контраверсійних заяв про можливе скорочення та/або зупинку військової допомоги з боку і США, і зростаючих викликів на фронті, відповідь на це питання стає не просто теоретичною, а життєво необхідною.

ЩО ДАВАЛИ США І ЧОГО НАМ БРАКУЄ?

Не будемо обманювати самі себе – роль Сполучених Штатів у підтримці України завжди була і є критичною. З 2022 року вони надали нам озброєння, яке стало визначальним для перелому ситуації на фронті влітку 2022 року. Без їхньої допомоги нам би не вдалось зупинити російський артилерійський вал, який дозволяв росіянам наступати до середини літа 2022року.

Надані системи озброєння дозволили починаючи з кінця липня 202 року кардинально поміняти ситуацію на фронті та допомогти звільнити Харківщину, Херсонщину та м. Херсон.

Давайте згадаємо, що нам давали американці:

► РСЗВ HIMARS і GLSDB – високоточні ракетні системи, які дозволяли нищити тилові позиції ворога на відстані понад 80 км. Без них наші можливості контрбатарейної боротьби були б суттєво обмежені.

► Зенітно-ракетні комплекси Patriot і NASAMS – основа нашої протиповітряної оборони, що захищає міста та критичну інфраструктуру від ракетних атак.

► Танки M1 Abrams та БМП Bradley – бронетехніка, яка дозволяла проводити наступальні операції та зменшувати втрати серед особового складу.

► Бойові дрони Switchblade і Gray Eagle – розвідувальні та ударні безпілотники, що значно посилювали можливості артилерії.

► Артилерійські системи M777 та M109 – сучасні гаубиці, які забезпечували високу точність і дальність вогню. Вони використовують 155-мм снаряди, включаючи високоточні Excalibur (останні не продемонстрували весь свій потенціал в умовах дії російського РЕБ).

► Боєприпаси до артилерії – США постачали значні обсяги 155-мм снарядів, які є основою для нашої ствольної артилерії, зокрема бронебійні, осколково-фугасні та касетні варіанти.

ЩО МИ МОЖЕМО ЗРОБИТИ САМІ?

Україна довела, що здатна виробляти сучасне озброєння.

Зокрема:

► РСЗВ "Вільха-М" – український аналог HIMARS, який здатен вражати цілі на відстані до 110 км.

► Дрони-камікадзе першого та другого класу (загалом близкько 100 різних модифікацій) – ефективні уражальні безпілотники, здатні знищувати цілі противника на відстані від одного до 1000 кілометрів.

► САУ "Богдана" – українська самохідна артилерійська установка калібру 155 мм, яка вже довела свою ефективність на полі бою.

► ЗРК "Кільчень" – перспективний проект української ППО, який може стати нашим відповідником NASAMS.

► Системи РЕБ та РЕР – Україна вже самостійно виробляє та успішно застосовує на полі бою засоби радіоелектронної боротьби та радіоелектронної розвідки. Зокрема, комплекси "Буковель", "Анклав" та "Nota" дозволяють ефективно протидіяти ворожим дронам, засобам зв’язку та навігації.

Окремо хотів би виділити РЕБ "Ай-Петрі"– це сучасна українська система радіоелектронної боротьби батальйонного рівня, яка здатна придушувати сигнали зв’язку та GPS-координат противника, що значно ускладнює керування дронами та ракетами.

Ці системи стали важливою складовою захисту наших позицій від ворожої розвідки та коригування артилерійського вогню.

► Виробництво 155-мм снарядів – в Україні вже розпочато виробництво боєприпасів цього калібру, проте обсяги ще недостатні. Щоб компенсувати американські поставки, потрібно наростити виробництво в кілька разів та створювати спільні підприємства з європейськими виробниками.

Уявімо ситуацію: якщо держава спрямує більше коштів на масштабування цих виробництв, то вже у 2025 році ми зможемо виготовляти в рази більше боєприпасів та техніки, зменшуючи залежність від поставок із-за кордону.

ФІНАНСИ – АХІЛЛЕСОВА П’ЯТА УКРАЇНСЬКОГО ВПК

Проте ключове питання – гроші. За найскромнішими підрахунками, для повноцінного забезпечення війська лише у 2024 році потрібно понад 30 млрд доларів.

Чи є такі кошти у державному бюджеті? В умовах, коли ворог наступає на Сході, відповідь «ні» не приймається. Тому необхідно передивитися видатки з державним бюджетом у пошуках цих коштів. Для цього достатньо зробити три прості речі:

• Скоротити непріоритетні видатки та збільшити військовий компонент.
• Залучити приватний бізнес, створюючи нові виробництва через інструмент державно-приватного партнерства.
• Отримати технології від союзників (Британія, Франція, Німеччина тощо), що дозволить не просто купувати зброю, а локалізувати її виробництво в Україні. До речі, з Німеччиною (і не тільки) ми маємо прекрасні приклади такої співпраці.

ЩО ПОКИ ЩО НЕ МОЖЕМО ЗАМІНИТИ?

На жаль, деякі речі залишаються поза межами наших технологічних можливостей:

► Далекобійні ракети ATACMS – ми поки не маємо власного виробництва такої зброї.

► Системи ПРО, аналогічні Patriot – їх розробка вимагає років.

► Стратегічні БПЛА типу MQ-9 Reaper – Україна поки що не має таких потужностей.

Це означає, що без підтримки союзників у цих сферах обійтися важко. Але є вихід – інвестувати в розробку і впровадження нових рішень.

ЯКІ ІННОВАЦІЇ ПОТРІБНІ ПРЯМО ЗАРАЗ?

Ось чотири напрямки куди ми маємо рухатися швидкими темпами.

• Роботизовані бойові платформи, які здатні здійснювати задачі на землі, на морі, в повітрі, космосі та під землею (і тут ми випереджаємо більшість країн світу).

• Лазерна зброя (там паче ми вже анонсували, що вона в нас є).
• Нарощувати потенціал у кіберпросторі.
• Впровадження штучного інтелекту у військових операціях.

Якщо Україна хоче стати військовою державою нового покоління, потрібно вже зараз вкладатися в ці напрями.

ЩО БУДЕ, ЯКЩО ЦЬОГО НЕ ЗРОБИТИ?

Якщо ми не почнемо масштабне розгортання власного ВПК, у нас є лише два сценарії:

● Залежність від Заходу– і кожна затримка допомоги може коштувати тисяч життів або підписання угод, якими ми будемо віддавати наші ресурси союзникам, перетворюючись у ресурсну колонію.

● Послаблення оборони – в результаті чого Росія отримає стратегічну перевагу на лінії зіткнення.

Нагадаю цитату Вінстона Черчилля: "Коли країна, яка бореться за своє існування, сподівається лише на союзників, вона приречена".

Нам потрібні союзники, але ставка має бути лише на власні сили.

Саме тому головне завдання на 2025-2026 роки – терміново переглянути пріоритети бюджетних видатків переспрямувавши кошти та ресурси на створення повноцінного військово-промислового комплексу, який зробить Україну незалежною у сфері оборони.

Віктор Таран, керівник Центру підготовки операторів БПЛА «Крук»

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства