Львівська опера, яка за мистецькими рейтингами і преміями є найкращою серед музичних театрів країни, готує пʼять прем’єр.
Буквально цими днями відбуваються перші покази балету «Соляріс» за відомим твором польського письменника Станіслава Лема, народженого у Львові, з музикою, створеною Олександром Родіним.
До кінця весни представлять оперу «Золотий обруч» з музикою Бориса Лятошинського – у рік 130-ліття композитора. Над постановкою працює один із найзатребуваніших нині режисерів – Іван Уривський. Зараз допрацьовують партитури осінньої прем'єри – опери «Мазепа».
Тему гетьмана України, образ якого тривалий час спотворювала Росія, взявся розробляти для нової постановки генеральний директор – художній керівник Львівської національної опери Василь Вовкун, цьогорічний Шевченківський лауреат, який грошову винагороду державної премії передав на потреби ЗСУ. Вже вісім років на своїй посаді Василь Вовкун реалізує програму розвитку «Український прорив». В її списку, зокрема, постановки «Лис Микита» (якого також відтворили спільно на сцені Дніпровської опери), балети «Тіні забутих предків» та «Пізнай себе», театралізована кантата «Псальми війни».
В інтерв’ю Укрінформу генеральний директор – художній керівник Львівської національної опери поділився деталями цьогорічних прем’єр, планами театру на кілька наступних років, а також своїми думками про осмислення історії в театральних постановках і спостереженнями про зміни глядацької аудиторії театру.
ІВАН УРИВСЬКИЙ – КУЛЬТОВИЙ РЕЖИСЕР ІЗ НОВИМ БАЧЕННЯМ УКРАЇНСЬКОЇ КЛАСИКИ
- Пане Василю, розкажіть про постановку опери «Золотий обруч», репетиційний період якої нещодавно розпочали розбиванням тарілки. Чи давно у Львівській опері практикуєте такий ритуал, який, зазвичай, проводять кіномитці?
- Ми завжди розбиваємо тарілку, коли розпочинаємо підготовку нової вистави, – відколи мене обрали на посаду гендиректора Львівської опери. Так, трохи «бешкетуємо», незважаючи на те, хто долучається до команди – тільки вітчизняні митці чи й зарубіжні, з Німеччини, Польщі, Австрії.
Цю традицію я запозичив від Івана Миколайчука. Перед зйомками він завжди розбивав тарілку – на творче щастя. Очевидно, що коріння звичаю йде від весільного обряду.
Тішимося, що ця традиція живе у Львівському національному академічному театрі опери та балету імені Соломії Крушельницької. Трохи переживали, чи сприйме її модерновий режисер Іван Уривський. Йому сподобалося, був щасливий.
Загалом готуємо нове прочитання опери «Золотий обруч», створеної за мотивами повісті Івана Франка «Захар Беркут», яка вперше була поставлена у 1930 році з різними назвами, зокрема «Беркути» і «Золотий вінець», у трьох містах. Проте після звинувачень у формалізмі, її зняли з репертуару.
У другій редакції опера вперше була поставлена в 1970-му у Львові, а наступного року виконавський колектив і композитор (посмертно) були удостоєні Шевченківської премії. Тож маємо високу планку.
Серед команди постановників нині – диригент, музичний керівник театру Іван Чередніченко, хормейстер Вадим Яценко, художниця костюмів та сценографка Дарина Біла. Глядачі побачать абсолютно несподівану історію від режисера Івана Уривського.
- Чи просто було залучити до співпраці у Львів затребуваного у Києві, а також за кордоном Івана Уривського – взагалі-то режисера драматичного театру, який до цього поставив лише одну невелику оперну виставу – «На русалчин Великдень» Миколи Леонтовича у Національній опереті України?
- Іван Уривський на сьогодні – однозначно культовий режисер, насамперед завдячуючи драматичному театру. Мені здається, він вніс абсолютно нові акценти й бачення особливо в українську класику, створив нову стилістику. Іван справді дуже зайнятий. Узгодити графіки було непросто, але змогли.
Переживаємо, щоби все встигнути із «Золотим обручем» до прем’єри 30-31 травня. Декорації вже майже готові. Ще приступаємо до виготовлення костюмів для опери, оскільки тільки-тільки завершили відпрацьовувати приготування до балету «Соляріс».
БАЛЕТ «СОЛЯРІС» ОСОБЛИВО ЦІКАВИЙ ДЛЯ МОЛОДІ
- Чим були особливі фінальні дні перед трьома прем’єрними показами балету «Соляріс»?
- За тиждень до нас приїхав хореограф Раду Поклітару, бо як наставник переживає за постановницю балету «Соляріс» Катерину Курман, котра є артисткою його театру. До цього вона представила у Києві «Алісу в Задзеркаллі».
У понеділок працювали на сцені вже з художником-освітлювачем і почали виставляти декорації. Із вівторка йшли фінальні прогони.
Вистава дуже неординарна. Фантастика Станіслава Лема – а цей твір письменник починав писати у Львові – переплітається з використанням в інформаційному просторі чіпів та темами пізнання людської душі. Цей балет – про сучасне і майбутнє. Тоді як традиційно у репертуарі класичних оперних театрів представляють постановки про минуле. Тому мені здається, що особливо цікавий наш «Соляріс» для молоді. Однак це не означає, що її не дивитимуться глядачі іншого покоління. Нагадаю, що вся дія у Лема відбувається, по-суті, на станції на планеті Соляріс. До землі глядачів повертатимуть згадки героїв про перебування там.
- Про постановку «Соляріса» починали говорити ще у перед епідемічний період, десь 5 років тому. Тільки зовнішні фактори відтерміновували реалізацію постановки?
- Задум був порівняно давно. Олександр Родін написав музику, але не складалося знайти балетмейстера-постановника. Відмовилися від ідеї роботи постановника в режимі онлайн.
Зупинилися на молодій творчій особистості, яка дуже цікаво створила свою першу постановку в театрі «Київ Модерн-балет». Коли я побував на репетиціях, то зрозумів, що Катерина Курман зможе взятися і за наш матеріал. Балетна трупа нашого театру дуже творчо її прийняла.
«МАЗЕПУ» ПОКАЖУТЬ НА ЄВРОПЕЙСЬКІЙ СТРІМІНГОВІЙ ПЛАТФОРМІ OPERAVISION
- Якою буде сучасна опера «Мазепа» у Львівській опері, до якої пишете лібрето? Коли прем’єра і що вже зроблено?
- Одна з п’яти вистав, над якою театр працює паралельно, – опера «Мазепа». Про музику до неї з Олександром Родіним йшлося вже теж кілька років тому. Вона вже майже дописана.
Зараз ведуться дуже активні пошуки форми і стилістики постановки. Прем’єру опери «Мазепа» плануємо на 4 жовтня – в день 125-річчя Львівської національної опери. А офіційне святкування – 10 жовтня. Оскільки у Львів планує приїхати дирекція Європейської асоціації оперних фестивалів «Opera Europa». До речі, вже підписано договір про показ опери «Мазепа» на платформі OperaVision.
- Іван Мазепа народився 1639 року на Київщині. Гетьманував із 1687-го. Його земний шлях завершився у 1709 році. Який період життя буде у постановці?
- Це буде більшою мірою філософсько-психологічна опера. Охоплюватиметься період від Батуринської трагедії 1708 року, коли російське військо Меншикова криваво знищило Гетьманську столицю. Поза сумнівом, Іван Мазепа аналізував, де була зроблена помилка, і намагався знайти рішення для руху України до європейських країн, які би допомогли викрити злочин Росії, де царював Петро І.
- З якими джерелами працювали?
- Найбільше поживи для роздумів і розуміння особистості Івана Мазепи дали дослідження Тетяни Таїрової-Яковлевої. Задумувався про тему загалом років десять.
Нинішня російсько-українська війна нас ще більше зобов’язала показати в історичному вимірі, що країна-агресор повторює злочини через століття, оскільки не була покарана: у 1708 році російське військо знищило Батурин, а в 2022-му українців вбивали у Бучі, Бородянці та Маріуполі.
- Хто в команді постановників цієї вистави?
- Поки готові озвучити трьох людей. Режисером буду я, диригент-постановник – Іван Чередніченко, музика – Олександра Родіна.
- Це буде масштабна опера, як «Запорожець за Дунаєм»? Чи з меншим числом дійових осіб, як «Діалоги кармеліток»?
- Ми дуже хочемо уникнути штучної героїзації; розставити акценти на тому оточенні, яке було за Мазепи; і показати ідеологію нападника, яка, по суті, працює до цього часу. Постановка за формою буде ближчою до «Діалогу кармеліток».
- Чи буде в опері персонаж Петра І, за чиїм наказом було знищено у Батурині, за різними оцінками, від 12 тисяч до 15 тисяч українців?
- Буде обов’язково.
- Ви кажете про п’ять постановок, які представляє Львівська опера цього року. Які ми ще не згадали?
- Виставу для родинного перегляду «Гра в оперу!» режисерки Олени Савчук покажемо до кінця весни. В грудні відбудеться премʼєра балету «Лісова пісня» на музику відомої композиторки Вікторії Польової. Хореографію ставитиме Артем Шошин, постановник резонансного балету «Тіні забутих предків».
КОЖНИЙ ДРАМАТИЧНИЙ РЕЖИСЕР ЗАВЖДИ МРІЄ ПРО ОПЕРУ, МИ ВИРІШИЛИ ЇХ ЗАЛУЧАТИ
- Львівська опера хоче для постановок залучати й інших драматичних режисерів, а не лише Івана Уривського?
- На сьогодні, мені видається, в Україні замало професійних оперних постановників і балетмейстерів. А кожний драматичний режисер завжди мріє про оперу – і це не секрет. З іншого боку, дуже не просто перейти з драматичного театру в оперний, тому що так чи інакше існує специфіка жанру.
У Львівській опері ми вирішили залучати драматичних режисерів. Вже відбулися переговори. Скажімо, в наступному році «Травіату» буде ставити Станіслав Мойсеєв.
Вже ми прийняли концепцію Євгена Лавренчука для створення «Аїди». Можливо, в кінці 2026-го року – на початку 2027-го постановку за твором французького композитора українського походження Мар'яна Кузана «Страсті святого Себастьяна» буде ставити Сергій Маслобойщиков.
Що ми хочемо зробити? Старий класичний репертуар вирвати зі стилістики соцреалізму, і представити глядачам більш сучасну форму постановок. Таким чином урівноважити в театрі старий репертуар, який був поставлений кілька десятиліть тому, до того, що ми вже зробили за вісім років.
- Є плани нової постановки «Украденого щастя» Мейтуса, яку торік диригувала канадсько-американська диригентка з українським корінням Кері-Лінн Вілсон, підтвердивши цим конкурентоспроможність цієї української опери?
- Так. Але поки без конкретики. А з Кері-Лінн Вілсон, яка виступами підтримує Україну з 2022 року, активно співпрацюємо. У листопаді вона знову диригуватиме «Украдене щастя». А влітку, напевно, з «Київською камератою» долучатиметься до фестивалю камерної музики «Дзеркало».
ДО ОПЕРИ ЗРІС ІНТЕРЕС ЮНАЦТВА І МІЖНАРОДНИХ МЕДІА
- Що можна сказати про динаміку зацікавленості глядачів українським репертуаром у Львівській опері?
- До повномасштабної війни – у п’ятницю, суботу і неділю – ми мали до 30% зарубіжних глядачів. Це насамперед поляки, були австрійці, німці. Вони часто обирали зрозумілішу їм зарубіжну класику.
До туристів додавалися й іноземні працівники фірм, яких було багато. Часто відвідувачі зауважували, що в перерві в фойє чули стільки мов, що складалося враження, що ти знаходишся десь у Відні чи Римі. Зрозуміло, що останніх три роки іноземців через ймовірні загрози воєнного періоду в Україні менше. Натомість зріс інтерес міжнародних медіа до роботи театру.
За соціологічним опитуванням, серед глядачів помітно збільшилося число львів’ян. Зараз їх 46-50%. А коли я тільки прийшов працювати в театр, було 8-10%. Коли показуємо балет «Тіні забутих предків» з музикою Івана Небесного, то в глядацькій залі немає жодного вільного місця.
За спостереженнями, спочатку в Оперу пішли батьки, а тепер – діти і юнацтво. Раніше молоді люди навіть соромилися признаватися один одному, що вони йдуть в оперний театр. А тепер це модно і престижно.
- У попередніх постановках Львівська опера часто залучала зарубіжних спеціалістів. Наприклад, режисером-постановником «Лоенгріна» є німець Міхаель Штурм з Німеччини, а режисером, художником-постановником і дизайнером костюмів – австрієць Матіас Енгельман. Із Німеччини і режисер-постановник «Страшної помсти» Андреас Вайріх і художниця-постановниця, дизайнерка костюмів Анна Шеттль. Зараз обходитесь власними силами. Чому?
- Зараз акцент робимо на українських режисерах й інших спеціалістах, тому що це теж професійні люди.
НАМАГАЄМОСЯ ЕФЕКТИВНО ПРАЦЮВАТИ І ДОНАТИТИ, ЩОБИ НАБЛИЖАТИ НАШУ ПЕРЕМОГУ
- Частину вистав дуже рідко граєте, наприклад, масштабну постановку «Коли цвіте папороть» на музику Євгена Станковича. Які причини?
- Ми є репертуарним театром. Тож є вистави, які живуть і десять, і п’ятнадцять, і навіть більше років. Західний досвід показує, що вони можуть навіть на один сезон поставити оперу чи балет. Далі продають костюми, декорації, навіть художню ідею і знову ставлять нові постановки.
Ми вирішили оцінювати вистави через відвідуваність глядача. При цьому не відмовляємося експериментувати, робити і творити. Ми поки що жодну виставу не списали, тобто всі вони в репертуарі.
Причин, чому ту чи іншу виставу граємо не часто, є кілька. Наприклад, на «Лоенгріна» нині складно зібрати основних виконавців.
У нас скорочений робочий тиждень, і це теж вносить свої корективи. Ми працюємо тільки в п’ятницю, суботу, неділю.
Також треба не забувати, що наша трупа є найменшою трупою серед оперних театрів України. У Києві в Національній опері – 1200 працівників, а в нас – удвічі менше. Минулого року нам трохи додали місць до штатного розкладу, але фінансування не виділили.
- За останні кілька тижнів у театрі було кілька скасувань і перенесень вистав, це з чим пов’язано?
- Виконавець головного героя в «Аїді» раптово захворів, його ніхто не встигав замінити. Інші теж подібні причини.
- Скільки працівників Львівської опери служать у Силах оборони?
- З акторського складу двоє – солісти Ігор Міхневич, який грав у виставах «Запорожець за Дунаєм», «Дон Паскуале», «Любовний напій», «Кармен», «Дон Жуан», і Тарас Бережанський, який у 2021 році приєднався до Львівської опери, був виконавцем у «Страшній помсті». Загалом до двадцяти людей, більше із технічного складу.
На жаль, двоє загинули. У 2023 році ми втратили фахівця служби постачання Ярослава Миколіва. Цього року, захищаючи територіальну цілісність України на Донецькому напрямку, загинув Юрій Стець, старший майстер із ремонту та експлуатації електроосвітлення.
- Театр продовжує допомагати ЗСУ?
- До Міжнародного дня театру у березні за запитом передали захисникам 30 FPV-дронів. У лютому – 700 тисяч грн. Намагаємося ефективно працювати і донатити, щоби наближати нашу перемогу.
Валентина Самченко. Київ
Фото надані пресслужбою Львівської національної опери імені Соломії Крушельницької