Шукати «слід України в Крокусі» взявся Шойгу: дайджест пропаганди за 26-28 квітня

Шукати «слід України в Крокусі» взявся Шойгу: дайджест пропаганди за 26-28 квітня

Укрінформ
У Москві саджають «джумахонов» з Таджикистану, але міністр оборони РФ обіцяє «покарання Києву».

Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зібрав фейки та наративи пропаганди за 26-28 квітня 2024 року.

  1. Від ЧАЕС до Ігналінської АЕС 646 км
  2. «Лікарняні» дні Мінська і Москви
  3. Головний оратор МО РФ став «слідчим»
  4. Чи дочекається Росія своїх антиколоніальних капітанів

Від ЧАЕС до Ігналінської АЕС 646 км

38-ма річниця катастрофи на ЧАЕС ознаменувалася для чергового високопосадовця «Росатому» неприємними новинами. До приматолога-політтехнолога Карчаа додався заступник гендиректора російської корпорації Мулюкін. Нацполіція України 26 квітня оголосила йому підозру за керівництво розграбуванням АЕС.

НАСПРАВДІ, голова МВС України Ігор Клименко зауважив, що це перша підозра посадовій особі Росії такого рангу. За інформацією Офісу Генерального прокурора України, Мулюкін наказав демонтувати та вивезти цінне обладнання та інше майно з ЧАЕС. Те, що не могли вивезти, наказав знищити. Завдані збитки Україні оцінюються у 1,038 млрд грн.

Нагадаємо, окупанти захопили ЧАЕС 24 лютого й утримували її протягом п’яти тижнів. Після їхньої втечі з’ясувалося, що росіяни вивезли або пошкодили понад 1000 комп’ютерів, вантажівки та дозиметри, розграбували дві лабораторії, викрали та пошкодили джерела іонізуючого випромінювання. Дійшло до того, що окупанти знімали запасні колеса зі своїх БТР, щоб запхати більше награбованого. Вивезли також будівельну та пожежну техніку, розгромили й пограбували майстерні.

Ці вчинки (а також подальші – на ЗАЕС) чомусь не заважають російському концерну й далі працювати на міжнародному ринку. Тому питання «коли Росатом повторить долю «Газпрому»?», яким Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки цікавився торік, на жаль, залишається актуальним. І набагато ближчим до Європи ніж комусь в ній здається. Адже зупинена Ігналінська АЕС в Литві від зупиненої ЧАЕС знаходиться на відстані 646 км.

«Лікарняні» дні Мінська і Москви

А вивозили майно з ЧАЕС, як відомо, у Білорусь. 26 квітня та відзначилася погрозами очільника КДБ Тертеля, який заявив, що «серед терористів та їхніх помічників є вбиті та поранені, яких без сумніву, наздожене заслужена кара, навіть попри те, що своїм лігвом вони обрали київські лікарні за адресою Богатирська 30 та 32, де сховалися за спини хворих дітей». Зважаючи на те, з ким доводиться мати справу, у Києві вирішили про всяк випадок евакуювати дитячий госпіталь за вказаною адресою.

НАСПРАВДІ, СБУ назвала слова Тертеля «інформаційною психологічною операцією», зазначивши, що «всі громадяни розуміють важливість дотримання правил безпеки, а представники місцевої влади реагують на кожну потенційну загрозу»

А реагувати є на що. За даними МОЗ України, тільки станом на листопад минулого року Росія пошкодила 1468 медичних закладів, ще 193 було зруйновано вщент. Окупанти продовжують нищити: лікарні, амбулаторії, поліклініки, пологові та інші медустанови, перешкоджаючи медикам працювати та створюючи додаткове навантаження на сферу охорони здоров’я. З лютого 2022 року ворог пошкодив, знищив та захопив також декілька сотень автівок екстреної медичної допомоги.

А щодо Тертеля, то «він – права рука Лукашенка. Все, що він каже, — погоджено з фюрером. Те, що вони зараз роблять проти України, має обов’язково потрапити потім або до Гааги, або до будь-якого іншого трибуналу. Щоб кожен із них поніс відповідальність і до кінця своїх днів відчував вину і розкаяння», — вважає відомий білоруський журналіст Франак Вячорка.

У розкаяння росіян та їхніх мінських поплічників не дуже віриться. Хоча б тому, що в ніч на 27 квітня окупанти вдарили по Харківській психіатричній лікарні, у якій перебували пацієнти і медперсонал. Удари по вразливих категоріях населення України – не випадковість, а свідома тактика росіян. Відомо щонайменше п’ять випадків обстрілів саме психіатричних лікарень.

Користуються вони «попитом» і в контексті сумнозвісних біолабораторій. Два роки тому начальник російських військ РХБЗ  Кирилов заявив, що з 2019 по 2021 рік американські вчені з лабораторії у Мерефі (Харківська область) таємно випробували потенційно небезпечні біологічні препарати на пацієнтах обласної клінічної психлікарні №3. 

Тож психічне захворювання окупантів давнє і вже потребує лоботомії. 

Головний оратор МО РФ став «слідчим»

Міністр оборони РФ Шойгу замість того, щоб розповісти про свого заступника-корупціонера Іванова, вирішив перебити тему черговими пошуками українських слідів в теракті у «Крокусі». За його словами, «вони ведуть в Київ і пообіцяв, що всі винні понесуть покарання».

НАСПРАВДІ, це не те, що вже нудно, а просто безперспективно. Адже у РФ регулярно повідомляють виключно про затриманих таджиків. Причому в такій кількості, що офіційний Душанбе висловив стурбованість проблемами, які виникли у громадян Таджикистану під час спроби в’їхати на територію РФ. Повідомляється, що останнім часом трапляються масові відмови у в’їзді, в московських аеропортах скупчились тисячі таджицьких студентів, що навчаються у російських ВНЗ.

27 квітня Басманний суд Москви заарештував вже 12-ту людину у справі про теракт у «Крокусі». У СІЗО потрапив 21-річний громадянин Таджикистану Джумахон Курбонов. Він, на думку слідства, «надавав кошти для підготовки теракту, в тому числі відповідав за забезпечення бойовиків засобами зв’язку та систематичну оплату послуг». Тобто просто клав гроші на сім-карту. За це йому загрожує до 20 років позбавлення волі.

Курбонов працював у РФ нелегально і проживав у московському хостелі. Він не володіє російською, в суді йому надали перекладача. Раніше суд відправив під арешт ще 11 фігурантів справи. Більшість з них, включаючи безпосередніх виконавців теракту — Далерджона Мірзоєва, Саїдакрамі Рачабалізоду, Шамсідіна Фарідуні та Мухаммадсобіра Файзова — громадяни Таджикистану.

За понад місяць (нагадаємо, напад на «Крокус Сіті Хол» стався 22 березня) пошуків бодай одного українського прізвища не дуже допомогли навіть московські паси Трампу. Тепер за справу взявся Шойгу. Але знаючи його ораторські можливості з «переможного» знищення українських «терористів», ефект буде той самий.

Чи дочекається Росія своїх антиколоніальних капітанів

І наостанок про Португалію. 50 років тому в ній відбулася «революція капітанів» — військовий переворот, який поклав край «Новій державі» Антоніу ді Салазара – найдовшому за тривалістю авторитарному режиму в Європі. 

Переворот влаштували офіцери, що воювали в африканських колоніях, і за два роки, подолавши перехідний період, Португалія стала демократичною країною.

НАСПРАВДІ, в 1965 році, португальський диктатор заявив: «Ми воюємо без видовищності та союзників, у гордій самотності». Жозе Мігель Сардика – професор Католицького університету Португалії каже«Цей вислів «в гордій самоті»,— явна ознака політичної ізоляції. Режим ніби заморозився у часі і не міг змінюватись. Імперська спадщина була настільки священна, що навіть обговорення деколонізації було для Салазара немислиме. Ця напруга між старими та новими поглядами створювала атмосферу, в якій зміни здавалися неминучими».

Ось декілька фактів з історії «Нової держави» Салазара. Паралелі з новою «союзною державою» Путіна-Лукашенка очевидні. Наприклад:

–    Конституція країни нібито гарантувала свободу слова, але була стаття, яка стверджувала, що преса повинна бути лояльна цінностям режиму.

–   Керівною (і єдиною) партією був «Національний союз». Однією з опор режиму була таємна поліція PIDE. Тюрма Таррафал на островах Кабо-Верде перетворилася на табір смерті, де ув’язнені вмирали від хвороб. За 40 років диктатури Салазара жертвами політичних репресій стали близько 30 тисяч осіб.

–    Але під час «революції капітанів» з’ясувалось, що PIDE та інші спецслужби можуть лише придушувати опозицію та кошмарити інтелігенцію. Проти реального заколоту вони нічого вдіяти не можуть. Ще й проґавили створення «руху капітанів».

–    Для бідних португальців (а тоді їх була переважна більшість) армія стала єдиною можливістю заробити гроші.

–   На початку 1960-х у численних португальських «історичних землях» почали спалахувати антиколоніальні повстання, на придушення яких Салазар відправив близько 200 тисяч солдатів. Тоді на утримання армії витрачалося приблизно 40 % держбюджету.

–    Тоді, за словами ведучого «Історичної Свободи» Дмитра Шурхала, «для дедалі більшого числа португальців ставало очевидним, що їхня гордість, що ми – остання колоніальна імперія – це анахронізм, який тягне вниз».

–   Після інсульту 1968 року Салазар був нездатний керувати країною. Але не підготував жодного рішення щодо наступника. Багато історичних джерел свідчать, що Салазар помер переконаним (чому сприяло і його оточення) у тому, що він все ще керує країною. Є інтерв’ю Салазара для французької газети LʼAurore 1969 року — журналіст, який його брав, розповідав, як його вразило те, що Салазар все ще вірив, що він — правитель Португалії.

Диктаторський режим, який тримався понад 40 років, фактично впав за дві доби. «Головною метою перевороту в Португалії — хоч це може здатися несподіваним — не було досягнення свободи та демократії. Основна мета полягала у завершенні саме колоніальної війни. Свобода та демократія прийшли як результат деколонізації. У підсумку Португалія пережила сейсмічну трансформацію ідентичності. З XV століття вона була імперською країною, розсіяною по всіх кутках земної кулі. І тут її звели до маленької європейської смуги. Це було буквально «повернення Португалії додому», – каже Сардика.

Чи дочекається Росія своїх антиколоніальних капітанів?

Матеріал підготовлено редакцією «Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки» для сайту Укрінформу

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-