Третій рік поспіль Запорізька область є одним із ключових напрямків російсько-української війни. Очільник Запорізької обласної військової адміністрації Іван Федоров, що раніше був мером окупованого Мелітополя, як ніхто інший розуміє виклики, що постали перед регіоном. Сьогодні під його керівництвом область не лише тримає оборону, але й забезпечує функціонування критичної інфраструктури й допомагає внутрішньо переміщеним особам.

У програмі «Є Розмова» з Іваном Федоровим – про виклики воєнного часу, відбудову зруйнованих територій та плани на майбутнє.​​​​​​​​​​​​​​​​

- 2 лютого 2025 року минула річниця, відколи ви стали очільником Запорізької військової адміністрації. Про які досягнення за цей час можете розповісти?

- Думаю, можемо визначити декілька досягнень, і вони походять з тих пріоритетів, які ми перед собою ставили. Найголовніший – комунікація, координація і допомога військовим. Сьогодні Запорізька область є одним із лідерів як щодо суми, яку виділяємо на допомогу військовим, так і за механізмами співпраці з військовими. В обласній військовій адміністрації створено департамент, який комунікує з військовими онлайн, щоб забезпечувати автівками, «мавіками», мінуванням, новими технологіями, удосконаленням, навчанням. У 2024 році ми зібрали 2 млрд грн на допомогу військовим.

Також ми зробили регіон привабливим для наших міжнародних партнерів та інвесторів – це і про репутацію, і про зрозумілість, і можливість прогнозувати свої дії. У цифрах це виглядає так: у 2023 році міжнародні партнери інвестували в Запорізьку область 7 млн доларів, у 2024-му – 70, тож це чіткий показник роботи команди.

- Запоріжжя – один з ключових напрямків активізації ворога. Як вдається залучати інвестиції?

- Це ще і форпост. Сьогодні ми будуємо нову систему децентралізованої генерації, бо розуміємо, що раніше Запорізький регіон був профіцитним щодо генерації електрики. Запорізька атомна електростанція, Дніпровська гідростанція, Дніпрогес – це були надлишки генерації. Сьогодні ДніпроГЕС не функціонує, тому що 46 ракет прилетіло, атомка окупована, нам потрібно будувати свою генерацію. Ми пояснюємо партнерам, що потрібні кошти на це. Нам купують генераційні установки і, як чіткий приклад, – сьогодні в державі є стандартна проблема, що довго встановлюються генераційні установки, які отримуємо від партнерів. У нас же це займає три тижні після того, як ми їх отримали. І коли ми надшвидко виконали перше завдання, нам привезли другу партію.

Також ЮНІСЕФ з радістю допоміг нам, погодився з нами вступити в проєкт офлайн-навчання і забрав собі частину підвальних приміщень, найпростіших укриттів. Із них 20 відремонтував, щоб наші діти ходили в школу, – це сьогодні виклик часу.

Уряди Данії, Нідерландів, Німеччини мають у пріоритеті наш регіон як той, що особливо потребує сьогодні допомоги. Тому для нас це важливий пріоритет – кооперація з міжнародними партнерами. У цьому році ми зробили прорив у сфері міжнародної співпраці й підписанні меморандумів про побратимство між регіонами, – це і регіон у Сполучених Штатах Америки, Пенсильванія, і два регіони у Швеції, і Ломбардія в Італії. Часто буває, що підписана угода – це фініш співробітництва. А наше завдання – щоб із дати підписання угоди ми могли «пушити» одне одного, і не лише бути нахлібниками, отримувати від наших партнерів, а й давати партнерам.

- А що даєте партнерам і що приваблює в Запорізькому регіоні іноземних інвесторів? Чи страхують вони свій бізнес, тому що регіон дуже близько до лінії фронту?

- Ломбардія чітко говорить про те, що вони після перемоги України хочуть брати участь у відбудові Запорізького регіону. У Ломбардії зареєстровано 4 тис. будівельних компаній, інженерних, вони кажуть: сьогодні хочемо допомогти, щоб потім для нас то був ринок для відбудови України.  А наші колеги зі Швеції вважають, що сьогодні в Запорізького регіону й України в цілому є надзвичайний досвід у роботі рятівників, ДСНС, Нацполу, парамедиків, медичної системи. Вони кажуть: ми хочемо вивчити цей досвід. І за це ми готові допомагати, умовно, грошима або обміном студентів, учнів... І ми готові цим ділитися.

А ще партнерів цікавлять наш кадровий потенціал, співробітництво між університетами. Таврійський державний агротехнологічний університет підписав угоду про співробітництво зі шведським аграрним університетом і вже сьогодні спільно працюють над розробками. Це вкрай важливо, тому що університети дадуть поштовх для розвитку України після перемоги.

Запорізький національний університет перейшов сьогодні на нову систему корпоративного управління, обравши наглядову раду, щоб бути і прозорими для наших міжнародних партнерів, і налагоджувати кооперацію.

- Ви розказали про досягнення, і це дуже радує. А з якими труднощами ви стикнулися в перший рік праці на посаді очільника ОВА?

- Думаю, що найбільші складнощі – це загроза для цивільних людей. Ворог постійно входить в ескалацію в місті Запоріжжі. Із 20 вересня ми отримали черговий виток ескалації – агресор КАБами обстрілював Запоріжжя. У нас, на жаль, були дні та ночі, коли ворог випустив 11 КАБів... Та відбувається абсолютно нереальне: о 4-й ранку він випустив 10 КАБів по Запоріжжю, влучив у багатоповерхівку, у чотириповерхову житлову будівлю – і ніхто не загинув. А декілька тижнів тому в білий день агресор поцілив по одному з об’єктів інфраструктури, у нас було наймасовіше потрапляння постраждалих у лікарню, 133 людини госпіталізовано. «Швидкі», парамедики, Червоний Хрест, люди у своїх багажниках возили поранених до наших медзакладів. Думаю, що захист людей і те, як їх уберегти, – виклик номер один.

Другий виклик – формування команди. У Запоріжжі дуже непросто знайти співробітників, які кваліфіковані, погоджуються приїхати сюди працювати. У нас досі є вакансії заступників голови обласної військової адміністрації. Тож це виклик, з яким складно впоратися. Дуже багато людей готові з нами працювати, не дуже багато людей згодні сьогодні приїхати до Запоріжжя із Центру або Заходу України.

Третій виклик і складнощі – вороже ІПСО. От днями всі ми чули про розмову президента Америки з нашим Президентом Зеленським, також із недопрезидентом Путіним. І після того в нас поширився інформаційний спам, коли о 23:30 один із політиків заявляє, що Україна ніколи не зможе повернути окуповані території, о 23:33 – Україна ніколи не зможе повернути всі окуповані території – і від одного слова у мільйонів людей стискається серце. А в Запоріжжі наступного ранку починають обговорювати таке: якщо перемовини (а Запоріжжя – у конституції Росії), то що буде із Запоріжжям? І для мене це – безглуздя, це неможливо, Запоріжжя – точно українське місто.

- А чи відомо, скільки людей із Запоріжжя виїхало, туди приїхало, скільки є тепер, порівняно з довоєнною ситуацією?

- Що цікаво, кількість людей і довоєнна, і тепер – однакова: як було в Запоріжжі приблизно 750 тис. населення, стільки й залишилося, щоправда, змінилися люди. Чому? Тому що багато виїхало. Але сьогодні в Запоріжжі приблизно 200 тис. переселенців, тож кожен четвертий-п’ятий у місті – переселенець із Херсонської, Запорізької, Донецької, Луганської областей, тимчасово окупованого Криму. Чому? Тому що якомога ближче до дому, бо хочуть повернутися до себе, для них зрозумілі ментальність, звички, коло спілкування. У цілому на території Запорізької області від 900 до мільйона людей тепер.

- А що робите для внутрішньо переміщених осіб?

- Сьогодні найбільша проблема – житло для переселенців, і це питання на сьогодні не вирішене. Після останнього візиту до Запоріжжя Президента, віцепрем’єр-міністра, проведення Ставки ми обговорювали це питання. Дуже сподіваюся, що проблему із житлом для переселенців буде розв’язано. І я впевнений, що це наше завдання як держави – одне з найперших. Тому що люди залишили все, зробили свій вибір на користь України, і вони мають право отримати те, що втратили там, тобто не втратили, а те, що в них ворог забрав.

А друге – ми займаємося перенавчанням переселенців. Вони мають змогу здобути новий фах, освіту, щоб працювати. У нас цікава статистика: сьогодні в Запорізькій області – приблизно 4 тисячі вакансій і трохи менше ніж 4 тисячі людей, які стоять на обліку, тож, якщо брати математично, все ідеально, але є розсинхрон вакансій, професій. То наше завдання – локалізувати групи, перенавчити, щоб вони могли їх здобувати. Звичайно, у нас далі працюють хаби окупованих територій – Бердянська, Мелітополя, Енергодара, Токмака, Василівки, усіх міст, де переселенцям надають гуманітарну й матеріальну допомогу. Її кількість суттєво зменшилася, але ця робота також триває.

У нас є гарний досвід – 1 вересня минулого року відкрили школи з тимчасово окупованих територій на території Запоріжжя. Колектив школи, учителі орендували в місті Запоріжжі територію укриття, де для своїх дітей проводять навчання офлайн. І це – про стійкість, про те, що в них не опускаються руки, що вони готові боротися і чекати на визволення своїх територій.

- Як ви оцінюєте поточну економічну ситуацію в Запорізькій області? Чи вдається підтримувати малий і середній бізнеси, чи є їхній розвиток?

- Великий бізнес у Запоріжжі – промислові підприємства. Є декілька підприємств, які в «підвішеному» стані, сьогодні справи щодо них розглядають в Антикорупційному суді з приводу націоналізації, бо в них бенефіціари не зовсім прозорі або зовсім не прозорі.

- І зовсім не українські?

- І зовсім не українські, так, прикриваються паспортами європейських країн, а вуха стирчать ворожі. Є також середній і дрібний бізнеси. Намагаємося їх підтримувати, у ручному режимі дебюрократизуємо всі процеси. Ми в 2024 році виділяли гранти на розвиток бізнесу і в 2025-му збільшимо кількість грантів на розвиток бізнесу. Із центром зайнятості (вони можуть видавати грант переселенцям у сумі 250 тис. грн на першу справу) ми домовилися, що видамо ще 500, тобто 750 тис. грн, щоб переселенці перенавчалися.

- Які плани для розвитку аграрного сектору в області?

- Область майже на 100% аграрна і, на жаль, сьогодні 70% наших площ окуповано. Але знаєте, що мене здивувало? Усі думають, що аграрного виробництва сьогодні в Запорізькій області немає, або воно менше, або дуже страждає. Так, дійсно страждає, і для того, щоб підтримати, завдяки Міністерству аграрної політики, Світовому банку ми виплатили гранти кожному аграрію, який веде свою діяльність у 20-кілометровій зоні від лінії фронту. І ці гранти – близько 50% від посівного матеріалу, тож суттєво допомогли всім аграріям. Таку грантову підтримку отримали 124 аграрії у Запорізькій області.

Наше друге завдання – допомогти аграріям із кредитуванням у банках. Сьогодні банки не дуже жваво кредитують Запорізьку область, їм простіше відмовити, ніж погодити кредитування, але наша мета – налагодити комунікацію між банками і бізнесом. Але основне, що впливатиме на розвиток аграрного бізнесу в Запорізькій області, – логістика. Логістика, яка нам потрібна, потрібне Азовське узбережжя, Азовське море, тому що саме з Бердянського порту був один з основних логістичних експортних терміналів для нашої аграрної продукції. І нам це дуже потрібно для того, щоб розвивати ринок. Але також я впевнений, що Запорізька область буде точкою зростання для переробки аграрної продукції.

- Які проєкти у сфері освіти та медицини плануєте реалізувати найближчим часом або, можливо, уже запроваджені?

- Освіта – це для нас один з найважливіших пріоритетів. Тому що через призму освіти, призму навчання дітей можемо зупинити відплив молодого населення, молодих сімей із Запорізької області. І також для нас складна ситуація, що в області проживатимуть здебільшого пенсіонери. У нас є обмеження: діти в садочках можуть перебувати лише три години, санітарні норми, ДБН. Думаємо над тим, як зробити такі садочки, щоб діти там могли повноцінно перебувати й у безпеці. Є особливість – у нас весь освітній процес відбувається лише в підземеллі, тому що ворожа ракета за 40–50 секунд долітає. Школи: 1 березня минулого року нуль шкіл працювало в Запоріжжі в змішаному форматі, цього року працює більш ніж 100, 100 укриттів відремонтовано, нові школи побудовано, десятки тисяч дітей щодня ідуть до школи, із 60 тисяч. Завдання – до 1 вересня довести це до максимальної кількості, будівництво не зупиняється, ремонти тривають.

Профтехосвіта: у цьому році мало хто вірив у цей проєкт, але ми змогли збудувати чотири майстерні в профтехосвіті. Завжди є стереотип, що профтех – це не престижно, що туди йдуть ті, що не можуть вступити до вищих навчальних закладів, – неправда, треба ці стереотипи руйнувати. Сьогодні заробітна плата оператора верстата з ЧПК на підприємстві у Запоріжжі може бути 90 тис. грн.

У медицині ми найперше модернізуємо матеріально-технічну базу. Від середини минулого року почали впроваджувати один із найбільших проєктів у цей час на Півдні нашої держави – реконструкцію головної лікарні швидкої медичної допомоги в Запоріжжі (11 тис. кв.м – опікове відділення, реанімація, сім операційних, приймальне відділення з надвеликим навантаженням, діагностичне). Усе це введемо в експлуатацію у травні-червні цього року. Менше ніж рік у нас займе реконструкція.

Ми далі виконуємо трансплантації на території обласної лікарні. Уявіть, наша обласна лікарня – за 25 км від лінії фронту! Медики проводять трансплантацію серця, нирок, тому нам потрібно модернізувати і відділення трансплантації, і відділення реабілітації.

Щодо меддопомоги дітям, то, з одного боку, ми бачимо шалений спад кількості дитячого населення на території Запорізької області. Але, з іншого боку, розуміємо, що люди не повернуться, якщо не буде якісної дитячої меддопомоги. Тому наша мета – в цьому році впровадити проєкт будівництва хірургічного корпусу для обласної дитячої лікарні. І також хочемо в Запоріжжі, найімовірніше, на Хортиці побудувати сучасний реабілітаційний центр.

- У регіоні триває будівництво підземних шкіл. На першому відкритті був Зеленський, другому – Лісовий, третьому – Федорів і Тімоті Снайдер. Активно все це обговорюється, але є і питання. Зокрема, що цей проєкт – дуже дорогий. Тож чи варто будувати школи в такій територіальній громаді, як Комишуваха? Чи є підрядники, готові ризикувати своїм життям і там працювати? Що з цим проєктом?

- Класно, що його обговорюють. На відкритті другої школи були прем’єр-міністр і міністр освіти. Для нас це – не про будівництво, а про майбутнє нашого регіону. Сьогодні ми намагаємося порахувати десятки, сотні мільйонів гривень, а мало хто колись рахував вартість втраченого покоління. Уявімо, що ми не запустили офлайн-освіту, а батьки з дітьми виїхали зі Запоріжжя. Їм буде дуже складно потім повернутися. Вони десь соціалізуються, здобудуть нові компанії, нову роботу. Не повернуться. Тому для нас сьогодні пріоритет – зробити безпечну освіту в Запоріжжі. Ми будуємо надсучасні школи.

Основна складність для вчителя тепер – захопити дитину навчанням. Чому? Тому що є гаджети... І що потрібно зробити вчителю, щоб було цікаво дитині? Мають бути цікавий простір, бажання прийти до школи поспілкуватися з однокласниками. Ми робимо таку екосистему, простір, де є зони відпочинку, спортивні, де класи сучасні, а не просто бетонні стіни. Це – наша мета. Я можу сказати, що в Запорізькій області ми побудували точно дешевше, ніж в усіх інших регіонах нашої держави.

- Ще скільки шкіл цього року плануєте відкрити?

- Дві відкриємо до кінця місяця, а потім – ще шість. У квітні відкриємо декілька шкіл. Усього буде до кінця 2025 року 21 школа.

Щодо Комишувахи… Мешканці вимагають: побудуйте. Тисяча дітей сьогодні в Комишувасі. Приблизно 200–300 дітей – у Таврійській громаді, це ще ближче до лінії фронту.

Недавно в мене була зустріч із керівником Таврійської громади, і він каже: нам потрібна підземна школа, у нас 200 дітей, ми не хочемо їх втратити. Я кажу: ні, у Таврійській громаді ми не будуватимемо, там надто небезпечно, але в Комишувасі побудуємо і ваших діток підвеземо до Комишувахи, щоб вони навчалися. Поки що в нас є діалог на цю тему, обговорюватимемо далі.

Тож сьогодні, з одного боку, погоджуюся, є дискусії про будівництво підземних шкіл. Але, з мого боку, нашої команди і тих батьків і дітей, які прийшли в підземні школи навчатися, це точно правильне рішення.

Інше питання – як будемо використовувати підземні школи після перемоги, що там буде. Саме тому ми зробили споруди такими, як конструктор лего, – їх легко розбирати. Ми вивчили досвід Фінляндії, де в укриттях тепер – спортивні секції.

- Які заходи є для збереження історичної, культурної спадщини на Запоріжжі? У рамках проєкту «Пліч-о-пліч» Запоріжжя має громаду-партнера – Чернівецьку область. І вона може вам допомогти стати повноправним членом ЮНЕСКО. Що в цьому аспекті робиться? Які напрями й перспективи?

- Із Чернівцями скоро буде підписаний план, як взаємодіють громади і що одна громада для іншої робить. Запоріжжя – це духовне і культурне місто, потенціал якого ще не повністю розкритий. У нас є Хортиця, яку маємо і захистити, і познайомити всю державу з цим островом. У нас – дуже багато культурних діячів, які не побоялися, залишаються в Запоріжжі і працюють. Хтось пішов на фронт, а інші їздять туди виступати. Тому сьогодні, і це багатьох здивує, Запоріжжя живе майже повноцінним культурним життям. Щовечора у вихідні є вистави в наших театрах. У нас – сучасні молодіжні театри, які роблять надзвичайні постановки.

Звісно, коли ми говоримо про збереження, то це, здається, майже неможливо, адже все, що на поверхні, ворог може у будь-яку секунду зруйнувати, що він час від часу й робить.

Наприклад, наш краєзнавчий музей Запорізької області постраждав декілька тижнів тому від чергового ворожого обстрілу. Наша найбільша цінність сьогодні – люди, ми повинні зберегти людей, які є не частиною, а серцем, ядром культурної спільноти міста Запоріжжя.

- Туристичний потенціал області. Чи є перспектива, і чи щось робите в цій сфері?

- Запоріжжя сьогодні – це не про туризм. Але Запоріжжя після перемоги – про туризм. Мало хто знає, але Азовське узбережжя в Запорізькій області на рік відвідувало більше ніж п’ять мільйонів туристів. Тож уявіть, кожен сьомий-восьмий житель України бував на Азовському узбережжі. Це шалений потенціал. І ми впевнені, що його треба ще більше розкривати. Внутрішній туризм точно буде процвітати. Тому після перемоги й деокупації наших територій ми бачимо туризм як один із потенціалів розвитку наших громади й області. Є аеропорт, який потрібно буде запускати. Ми розуміємо, що нам треба буде налагодити швидку логістику між містами. Це ще компонент розмінування і відбудови та ін.

- Яка ситуація на тимчасово окупованих територіях? Чи є механізми допомоги нашим громадянам, які, на жаль, поки що там залишилися?

- Ні, сьогодні майже немає механізму, як допомогти. Ми бачимо, що проукраїнське населення суттєво витісняють із тимчасово окупованих територій і масово завозять туди населення з різних куточків РФ. Також ворог своєю пропагандою масово намагається «промити» мозок нашим дітям, і це – найбільша трагедія. Тому що, уявіть, ті, які в 2014-му там залишилися, мали 10 років, їм на сьогодні вже 20. Тож весь свій час становлення на ноги вони жили з пропагандою. І, на мою думку, найбільша проблема – що нам робити з дітьми, як потім їх «перепрошивати» знову. А в цілому це територія повного безвладдя, беззаконня, без правил.

- А які загрози тепер для подальшого просування фронту? Чи можливий повторний наступ на Запоріжжя? І чи готові ви до погіршення фронтової ситуації? Що з оборонними спорудами, тому що теж є доволі багато інформації стосовно правильності їх побудови? Наскільки у вас це все проконтрольовано, наскільки ви готові до можливого, на жаль, повторного наступу?

- Кількість оборонних споруд за останній рік збільшилася в сотню разів. Усі оборонні споруди в Запорізькій області побудовані в чіткій координації з військовими і тими бригадами, які відповідають за смугу відповідальності. Чи добре вони побудовані, чи не добре, – ми маємо чітко розуміти, що коли будується велика кількість оборонних рубежів, то це будується база, умовно, на 60–70%. І кожен військовий підрозділ, який потім займає рубіж оборони, точно його вдосконалить під себе, з огляду на чіткість кута лінії фронту та ін.

Чи є загроза наступу? Зараз ми розуміємо, що ворог має задум на одному з напрямків, досить віддаленому від міста Запоріжжя, зробити спробу наступу. Усі про це знають, усі до цього готуються. Учергове ворогу нічого не вдасться. Ми не можемо сказати, що немає загрози для Запоріжжя. Ми можемо сказати: у найближчі три місяці, пів року її немає, тому що у ворога немає сил, які змогли б подолати ті сили, які є в української армії. А глобально – ті захисники, які боронять запорізьку лінію фронту, – це герої, які через силу, через втому продовжують нищити ворога.

- Які ваші пріоритети на 2025 рік і плани, що хочеться реалізувати найамбітніше? Медіа говорять про те, що Іван Федоров от-от перейде працювати в Офіс Президента.

- Пріоритетний напрям – допомога військовим. І навіть скоріше не допомога (бо ми не лише допомагаємо), а вдосконалення комунікацій, координацій і операцій з військовими, – так, мабуть, правильніше сказати. Ми не лише передаємо дрони, а й спільно з військовими вдосконалюємо систему управління і продукцію, яку виготовляємо. Друге – надання соціальних послуг мешканцям Запоріжжя. Це і медицина, і соціальний захист, і допомога постраждалим під час прильотів. Третій трек – це ВПО. Четвертий – освіта. Бізнес – окремо, поза дужками, тому що це – економіка, і вона для нас украй важлива. І за кожним із цих компонентів ми розписуємо наші завдання, конкретні, що ми робимо. Щодо переходу в Офіс, то я такого не чув.

- І вам нічого не пропонували?

- Мені нічого не пропонували. Запорізька область – це мій дім, і ми сьогодні маємо битися за своє. І я бачу, що вся команда в Запоріжжі – надефективна. Усі завдання центральної влади, Верховного Головнокомандувача швидко та якісно виконуємо, ми ефективні.

- А чи відбулася у вас переоцінка цінностей як керівника, особистості? Чи вплинула посада на вас?

- Ні. Я вимогливий до роботи, можна сказати – голодний до роботи, то таким і залишився. Робочий день став, може, трохи більшим. Інтенсив – точно не менший. Переоцінка цінностей у нас відбулася 24 лютого 2022 року, коли було щасливе життя, яке ми тоді не зовсім цінували, а за один день втратили все.

- Дякую за розмову.

Христя Равлюк

Повну відеоверсію інтерв’ю дивіться на ютуб-каналі Ukrinform

Фото: Олександр Клименко