Більше ніж їжа: як благодійна їдальня «Жовтий фартух» допомагає людям пережити складні часи
Благодійну їдальню «Жовтий фартух» створили активні тернополяни майже 5 років тому. Відтоді щотижня готують гарячі обіди для жителів міста, які потребують підтримки. Довкола ініціативи вдалося об’єднати близько сотні волонтерів, що змогли приготувати та роздати майже 40 тисяч порцій їжі. Про відвідувачів «Жовтого фартуха», обіди, які зігрівають серце, і вдячність, що спонукає робити більше, – у репортажі Укрінформу.
БІЛЬШІСТЬ У ЧЕРЗІ ЗА ЇЖЕЮ – ПЕНСІОНЕРИ
Вирушаю в неділю вранці на вулицю Медову, куди щотижня приїздить фургон з їжею благодійного проєкту «Жовтий фартух». На місці вже зібралося близько півсотні людей. Більшість із них – пенсіонери, також помічаю кілька безхатьків.
Знайомлюся із 70-річною Марією Степанівною. Жінка розповідає, що приїздить сюди майже щотижня з мікрорайону Східний. «У мене 3 тисячі пенсії. А потрібно заплатити за комунальні послуги, купити ліки. Грошей не вистачає, – розводить руками. – Добре, що є такі люди, які допомагають. Ми знаємо, що в неділю можемо отримати теплу їжу», – додає вона.
70-річний пан Василь розповідає, що втратив дружину 5 років тому і залишився сам. «Я отримую 2700 гривень на місяць, хоч пропрацював 30 років на комбайновому заводі, маю другу групу інвалідності. Дуже важко вижити за ці гроші. Особливо коли хворієш. Я живу на іншому кінці міста, але якщо добре почуваюся, то неодмінно приїжджаю сюди», – каже чоловік.
Загалом більшість людей у черзі не хочуть ділитися своєю історією, ніяковіють.
У МЕНЮ – ПО 36 ЛІТРІВ РИСОВОГО СУПУ ТА БУЛГУРУ
Поки спілкуюся, під’їздить жовта вантажівка з волонтерами, які роздають їжу. Зазвичай це 5–6 людей, вони розкладають страви в одноразовий посуд, формують пакунки та роздають їх людям. Формат подачі страв кілька разів змінювали і з’ясували, що так найзручніше. Отримати їжу може кожен, не треба жодних документів, які підтверджують, що людина потребує допомоги.
Сьогодні в меню – рисовий суп, булгур із салатом та сосискою, йогурт і хліб. Кашу та суп готують заздалегідь у 36-літрових каструлях і привозять гарячими, роблять 20 літрів салату.
Розкладає кашу Наталя Бригадир, яка в «Жовтому фартусі» з першого дня проєкту.
«Я вже багато років займаюся волонтерством. Це вагома частина мого життя. Я щиро вірю, що добро, яке ми робимо, завжди повертається нам», – ділиться жінка.
КВІТИ ВІД БЕЗПРИТУЛЬНОГО
За словами Наталі, контингент людей, які приходять за їжею, час від часу змінюється.
«З’явилося багато нових пенсіонерів, що раніше не приходили. З початку повномасштабного вторгнення до нас потяглися внутрішньо переміщені особи. Серед них є як пенсіонери, так і люди, що не мають роботи, тож їм не вистачає коштів на їжу», – розповідає волонтерка.
За її словами, по їжу також приходять безпритульні.
«На жаль, їм виживати взимку значно складніше. Один з них мені розповів, що в нього було багато друзів-безхатьків і вони разом жили в каналізаційних шахтах. Усі замерзли, окрім цього чоловіка. Він вижив завдяки тому, що в нього були собаки, які спали поряд з ним і гріли його. А ще цей безпритульний навесні часто десь знаходив квіти і приносив нам як вдячність за їжу. Це було дуже мило», – зізнається Наталя.
Волонтери мене залучають до допомоги, адже черга велика і на вулиці холодно, тож я роздаю пакунки. Люди, беручи їх, дякують, говорять щось приємне. Частина присутніх не йдуть додому відразу, вони очікують, коли всі у черзі отримають їжу, адже після цього, якщо страви залишилися, можна взяти ще одну порцію.
«Серед наших відвідувачів є ду-у-же різні люди. Буває таке, що хочуть схитрувати – обманюють, що не брали їжу, приходять по кілька разів ще до того, коли їжа залишається, і ми роздаємо додаткові порції, якось маскуються, щоб отримати більше. Але ми вже багатьох знаємо і намагаємося їм пояснювати правила. До того ж вдячних і свідомих людей значно більше, – розповідає Наталя Чура, яка складає лоточки з їжею в пакети.
Ще під час роздачі їжі я помітила, що волонтери знають багатьох у черзі, їх історії, розпитують, як у них справи.
«За ці роки в нас назбиралося багато зворушливих історій. Одна з жінок приходить до нас лише тоді, коли вдома вже зовсім немає їжі. Вона жила зі старенькою мамою, яка померла нещодавно у віці 98 років. Бувало таке, що приходила, коли обіди вже закінчувалися і страв було мало, то я просто йшла в магазин і купувала їй продукти, бо розуміла, що люди не мають вдома що їсти. Ця жінка не приходить до нас щотижня. Вона каже, що поки їй вистачає пенсії на продукти, вона не йде. Адже, можливо, ця їжа потрібна комусь іншому. Мене це дуже вразило…», – розповідає Наталя Бригадир.
ІНІЦІАТИВА ДЛЯ СЕБЕ І ГАРНИЙ ПРИКЛАД СВОЇЙ ДОНЬЦІ
До волонтерів «Жовтого фартуха» після початку повномасштабного вторгнення долучилося багато внутрішньо переміщених осіб. Мені вдалося познайомитися з Анною Габелко, яка приїхала у Тернопіль з Харкова.
«Я волонтерю у “Карітасі”, саме там дізналася про цей проєкт і вже півтора року за можливості долучаюся до нього. Це чудова ініціатива, яка дає змогу робити добро для інших, бачити усмішки людей, що вдячні нам за теплу їжу. Сьогодні у нас із чоловіком річниця одруження, але вранці я тут і дуже рада цьому. Також для мене важливо, що я показую гарний приклад своїй доньці», – зізналася Анна.
67-річна тернополянка Наталя Кравченко долучилася до проєкту півтора року тому.
«Свій вільний час я присвячую волонтерству, допомагаю ЗСУ. Вже зв’язала 100 пар шкарпеток для наших захисників, також ходжу плести сітки і ліплю вареники. Сюди я прийшла за порадою доньки. Для мене важливо бути корисною, допомагати людям», – розповіла жінка.
Інна Драюк, яка працює в ІТ, уже чотири роки бере участь у «Жовтому фартусі».
«Я впевнена, що коли ми приносимо користь іншим, то насамперед приносимо користь собі. Адже всі ми одна спільнота, тож коли ти щасливий, зроби щасливими інших людей. За ці роки мене вразив один випадок, коли в нас залишалося кілька порцій, а людей вже не було, то ми їх віддали одній жінці. Вона була настільки рада цьому, що просто не переставала дякувати нам і бажати всього хорошого. У цьому було стільки щирості й добра», – пригадує Інна.
ЛЮДИ МАЮТЬ ПОТРЕБУ ВОЛОНТЕРИТИ
Співорганізатор «Жовтого фартуха», підприємець та волонтер Сергій Кічула розповів, що на закупівлю продуктів і одноразового посуду, приготування обідів на місяць витрачають у середньому 800 євро. Ці кошти забезпечують кілька людей, які постійно підтримують проєкт і хочуть залишатися анонімними, а також Сергій.
«Маємо двох постійних партнерів, які дають йогурти та хліб. Інколи благодійні організації, що нас знають, діляться продуктами з гуманітарної допомоги. Буває також, що люди із сіл передають нам картоплю чи яблука», – розказує Сергій.
Загалом волонтерська команда «Жовтого фартуха» об’єднує близько сотні людей. Хтось долучається активніше, хтось рідше. Але найважливіше те, що за будь-якої погоди та обставин вони роздають їжу тим, хто її потребує.
«Ми не пропустили жодної неділі з початку діяльності проєкту. Лише на Великдень ми роздаємо страви в суботу. За можливості додаємо святкові смаколики. Багато людей долучаються до нашої команди. Цьогоріч уперше в нас з’явилася така опція, як волонтерство колективами. До нас приходили колективи місцевої стоматології та підприємства, яке виготовляє молочну продукцію, вони під керівництвом нашої Наталі Бригадир роздають їжу. Люди мають потребу волонтерити, і ми даємо їм можливість робити добрі справи й допомагати іншим», – зазначає Сергій.
Юля Томчишин, Тернопіль
Фото авторки
