Війна зробила їх «залізними» людьми. Діти називають їх «супергероями»

«Ніколи не опускати руки. Ніколи. Як би важко не було. Я постійно дотримуюся цього правила і стараюся рухатись тільки вперед. Для мене рух – у цьому моменті, це тільки життя і все», – каже Іван Марчак. 

Ми зустрілися з ним у Дніпрі, на будівельному майданчику другого в Україні центру протезування та реабілітації. Тут ветеран проводить багато часу та щодня «намотує» від 5 до 10 кілометрів. Іванові Марчаку – 32 роки, і він із власного досвіду знає, наскільки важливо для людини, яка має воєнну травму, якнайшвидше відновитися, соціалізуватися, поставити перед собою мету і йти до неї.

Іван чекав на нас перед вʼїздом на територію майбутнього центру. Одразу звернула увагу на його «металеву» ногу й водночас зовсім не помітила другу, майже таку саму. Ноги ветеран втратив у лютому 2023 року.

НАВЧИТИСЯ ХОДИТИ І БІГАТИ НА «НОВИХ» НОГАХ

Познайомившись, прошу його розповісти свою історію. Іван каже, що впродовж восьми років працював за кордоном, зводив будинки. Потім повернувся додому і восени 2021 року підписав контракт із ЗСУ. Він служив у інженерному полку, основним завданням якого було мінування узбережжя, щоб ворог не міг десантуватися. У січні 2022-го Марчака разом із побратимами відправили на ротацію до селища Мелекіного, що під Маріуполем. Власне, повномасштабну війну вони там і зустріли.

- У Маріуполі ми довго не затрималися, вийшли до оточення. Не хочу згадувати ті дні. Ми старалися вчасно вийти. Нам пощастило, можна так сказати, – говорить Марчак.

Спочатку його підрозділ переїхав на Миколаївщину. Про те, що вони брали участь у звільненні острова Зміїний, робили понтонні переправи, а також про нагородження нагрудним знаком «За взірцевість у військовій службі» Іван скромно промовчав. Так само – про те, що в жовтні 2022 року пройшов навчання і став сапером, брав участь у розмінуванні деокупованих територій. Важкого поранення він зазнав у 2023-му, виконуючи завдання на Херсонському напрямку.

- Рятував побратима, нарвався на дві протипіхотні міни. Побратим підірвався, я почав його рятувати і натрапив мінну засідку. Спочатку ліву ногу втратив, потім ще одна міна – і праву, – розповідає Іван. 

- А побратим? – запитую.

- Одну ногу, – каже.

- Якби не ви, то що б із ним було?

- Не знаю, напевно – найгірший варіант….

Те, що втратив ноги, Іван зрозумів одразу. Був при тямі, накладав турнікет. Уже в лікарні «відключився». Потім, зізнається, дуже довго приймав поранення.

- Із цим треба звикнутися, зрозуміти, що вже не буде так, як раніше. Слід розгортати новий зошит і писати кожен листочок заново… Свої 30 років зустрічав у лікарняній палаті. Перші два чи три дні були найважчими, я не хотів нікого ні бачити, ні чути й навіть сказав дружині, щоб вона до мене не їхала. А вона відповіла: «Ні, так не буде. Я зараз приїду, і ти ще від мене отримаєш». Завдяки дружині та її підтримці ми вийшли з цього важкого стану і прийняли ситуацію, – зізнається.

Від моменту поранення до протезування пройшло пів року. За цей час Іван переніс гнійний сепсис, відновлення, потім – реампутацію і знову відновлення.

- Для мене викликом було стати на ноги, повернутися до нормального життя, гуляти з донькою і танцювати з жінкою. Ось це був виклик. Доньці в цьому році вісім буде. Дитину вперше з моменту поранення побачив за декілька тижнів перед тим, як мене перевели з лікарні до санаторію. Я найбільше переживав за реакцію доньки. Вона мене побачила і сказала: «Тату, не переживай, в тебе будуть залізні ноги, як супергерой будеш». Її підготували батьки дружини. Для доньки немає ніякої різниці між людиною на протезах і звичайною. Коли бачить хороший протез, то каже мені: «Глянь, яка класна нога», – розповідає.

Він протезувався у серпні 2023-го в Superhumans Center. На опанування протезів знадобилось півтора місяця. Чоловік говорить, що це – швидко, але терміни для кожного індивідуальні.

Сьогодні в нього – активні протези. В них можна навіть бігати.

- А бігаєте? – питаю.

Іван відповідає ствердно.

- Зранку? На пробіжку виходите?

- Та де там! Тут, на будівництві, бігаю. Це мій спортмайданчик, – усміхається.

БУДІВНИЦТВО, ЯКЕ НАДИХАЄ

Коли він переїхав у Дніпро, то навіть і подумати не міг, що працюватиме координатором на такого важливому будівництві. Говорить, що йому запропонували цю діяльність як випускнику Superhumans Center. Враховуючи те, що тема будівництва чоловікові добре знайома, погодився.

Роботи стартували в листопаді 2024 року. Проєкт фінансує уряд Нідерландів. Центр надаватиме комплексну допомогу військовим і цивільним (дітям та дорослим), які втратили кінцівки внаслідок війни в Україні.

- Це реконструкція. Будівля була в непоганому стані, але її не використовували, – пояснює спірозмовник.

Він контролює всі процеси, напряму спілкується з керівництвом і передає всю інформацію про будівництво. Центр вирішили розмістити у Дніпрі не випадково. Це розташування називають «стратегічним», адже воно дасть змогу забезпечити легкий доступ для постраждалих, зокрема із сусідніх регіонів.

Над реконструкцією будівлі щодня працює близько 60–80 людей. Відкриття заплановане на початок літа. Близько 50 пацієнтів щомісяця отримуватимуть у центрі якісне протезування, обслуговування, їм замінюватимуть протези або складники. Тут проходитимуть фізичну реабілітацію, надаватиметься психологічна підтримка та допомога в реінтеграції. Усе – повністю безкоштовно. Зареєструватися для отримання допомоги можна на сайті центру.

Поки спілкуємося, Іван пропонує провести екскурсію та розповісти, де і що буде.

Отже, на першому поверсі розміщуватимуться кабінети для психологічних занять: групових та індивідуальних. Зона фізичної реабілітації, ерготерапії. Для дітлахів, які приходитимуть із дорослими, облаштують дитячу кімнату.

Іван називає другий поверх «серцем центру» – там буде протезна лабораторія.

- Ми робитимемо протези тут, на місці. Як верхні кінцівки, так і нижні. Тут виготовлятимуть куксоприймачі – індивідуальну частину протеза – та комплектуватимуть протези для потреб кожного пацієнта персонально. Також опанували технологію Direct Socket – це нова, сучасна методика протезування, яка значно відрізняється від традиційної. З нею непотрібно по декілька днів очікувати на виготовлення куксоприймача чи коригувати його безліч разів, бо його виготовляють просто на кінцівці пацієнта, – говорить Марчак.

Від виготовлення до встановлення такого протеза проходить лише три години. Тобто замінити його можна буде впродовж дня. Люди, які мають протези, кажуть, що це – надважливо, бо є ситуації, коли зробити новий треба дуже терміново.

Також на цьому поверсі розміщуватимуться кабінети лікарів і простір «Рівний рівному», де працюватимуть, зокрема, і ті, що вже пройшли цей шлях.

- Вони допомагатимуть подолати психологічний барʼєр. Бажано, щоб це було, – додає співрозмовник.

Піднімаємось тим часом на третій поверх. Іван – попереду.

- Під час ребілітації мені найважче давалися сходи, – каже.

Він розповідає, що на першому поверсі, у реабілітаційній частині, установлять різноманітне спортивне обладнання: бруси, сходинки, спуски, тренажери для балансу.

- Людина буде тренуватися, вчитися спускатися, тримати баланс. На власному прикладі скажу, що забувається, як це робити, і, відпустивши руки, можна впасти, – пояснює.

Виходимо на третій поверх, де облаштують конференц-зали, кабінети завідувачів, працівників, їдальню для пацієнтів.

Лишається ще один поверх. Його збудували з нуля, адже в початковому варіанті будівля –триповерхова. Там буде відпочинкова тераса.

- Ліфт аж сюди підніматиметься, поставимо лавочки, скляні прозорі огорожі. Щоб можна було відпочити після занять і терапії, – завершує екскурсію Іван.

Він знає кожен метр будівельного майданчика. Звик до такого шаленого темпу.

- Коли повертаєшся додому з того пекла, починаєш соціалізуватися і стикаєшся з тим, що тобі немає чим зайнятися. А робота дає друге дихання, відволікаєшся від проблем. Ти зайнятий однією ціллю, та ще й такою, як цей центр, що допоможе людям повернутися до нормального життя. Коли ти це робиш і цим надихаєшся, то не звертаєш уваги на якісь буденні проблеми, – каже співрозмовник.

Хлопці, з якими він був на своєму крайньому бойовому завданні, усі живі. Побратим, який першим підірвався, також має протез.

- У мене і в моїх побратимів не було позивних. Не було коли над ними думати. Головне, що всі ми – живі, і руки не опустив ніхто, – говорить. 

Хлопці зізнаються, що надихаються, дивлячись на Івана.

- Напевно, мотивую і я когось. Радітиму випискам пацієнтів, що так само, як і я, пройшли нелегкий шлях, і які повертатимуться до нормального життя, – каже.

У дворі майбутнього центру поки що повно будівельного сміття, але зовсім скоро там зʼявиться мобільне укриття і буде тренувальний майданчик із нерівними поверхнями, бо в нашому житті нема рівного, ідеального асфальту і треба бути готовим до різних перешкод.

Довідково. У Superhumans Dnipro буде створено щонайменше 50 робочих місць. До кінця цього року ще один центр планують відкрити в Одесі. За півтора року роботи у Superhumans Center виготовили понад 1000 протезів для понад 800 осіб, а також провели більш ніж 500 складних операцій із реконструкції обличчя та рук і ніг.

Ольга Звонарьова
Фото Дмитра Смольєнка