Освіта попри тривоги: на Одещині відкрили унікальну підземну школу

В укритті під час повітряної тривоги можуть навчатися усі 700 учнів закладу. Раніше дітям та вчителям доводилося ховатися у сховищі дитячого садочка, розташованого поряд. Там, звісно, лише пересиджували загрозу і про подальший навчальний процес не йшлося. У Молодіжненському ліцеї, зокрема, здобувають освіту й діти з особливими потребами. Кількох із них щодня привозять за 20 км з передмістя Одеси та з інших населених пунктів, адже тут із ними займаються корекційні педагоги. А ще у новому сховищі облаштували класи з музики, психологічного розвантаження, клас патріотичного виховання та два спортзали. Більше про підземну школу – в репортажі Укрінформу.

ПЕРШЕ ПІДЗЕМНЕ СХОВИЩЕ НА ОДЕЩИНІ

Молодіжне розташоване за 5 км від Чорноморська та за 20 – від Одеси. До повномасштабної війни тут проживало близько трьох тисяч людей.  Безпековий компонент тут дуже актуальний.

На території Молодіжненського ліцею затишно, по обидва боки від входу квітнуть клумби,  зеленіють дерева. Діти файно вдягнені, позують перед камерами та усміхаються журналістам. На відкриття сховища мають прибути поважні гості – з Латвії, Ірландії та ЄС, тож чекаємо на них, щоб долучитися до екскурсії новими підземними приміщеннями. Проєкт реалізували в межах ініціативи «Нові підземні укриття для шкіл України», ініційованої Європейським Союзом і Литовською Республікою, за співфінансування урядом Ірландії. Вартість виконаних робіт – 2,4 млн євро.  Таких укриттів у інших областях Україні планують збудувати ще п´ять.

Тим часом над школою кружляє зграя лелек – добрий знак, кажуть освітяни.

МУЗЕЙ, СПОРТЗАЛ ТА КАБІНЕТ ЛФК

Зрештою, йдемо до сховища. Його побудували з нуля за рік. У випадку повітряної тривоги діти спускаються кількома шляхами, щоби не було толокнечі. Для людей із особливими потребами є спеціальний ліфт, що веде до укриття.

У першій кімнаті від входу облаштували краєзнавчий музей. Він має кілька зон. Тут представлені експонати ужиткового мистецтва, роботи учнів, є локація, присвячена війні: портрети полеглих захисників, які навчалися в ліцеї, стенд із макетами вибухонебезпечних снарядів, уламками ракет і дронів.  Раніше через брак місця експонати музею «ховалися» в шафах кабінету трудового навчання.

- Нам привозять «трофеї», щоб діти могли їх бачити. Особливо цікаво хлопцям. На прикладі цього скрученого металу ми показуємо школярам, яку загрозу несуть вибухові снаряди, пояснюємо, що підозрілих предметів у жодному випадку не можна торкатися, – розповідає керівниця музею Марина Олександрівна.

У музеї представлена лялька-мотанка у людський зріст, яку місцеві майстрині виготовили разом із учнями.

- Ми робили її для захисту свого села та школи, віримо, що вона нас захищатиме. Це також знайомство з давніми українськими традиціями, – каже Марина Олександрівна.

Після музею йдемо далі довгими коридорами. По обидва боки – кабінети з найменуванням класу, який має перейти сюди у випадку тривоги. Так діти випадково не заблукають й одразу потраплять у відведене саме для них приміщення.

Також у сховищі обладнали два спортивних зали, де можна займатися фізкультурою, грати у мініфутбол та настільний теніс. В одному з них – тренажери, що облаштували батьки школярів.

- Ми любимо спорт. Буває, граємо тут на перервах у теніс, якщо під час занять тривога. І після уроків граємо. Класно, що для нас закупили таке обладнання. Під час гри відволікаєшся від усього, зосереджуєшся лише на м’ячику. А після партії, буває, вже і не згадуєш, що тебе турбувало, – розповідає учениця школи Марія.

Є в укритті й клас для шахів, а також із патріотичного виховання. В останньому хлопців навчають правильно поводитися із деякими видами зброї, а дівчат – першій медичній допомозі при різноманітних пораненнях. Ключовою метою таких занять є формування оборонної свідомості у дітей і готовності до різних викликів: і воєнних, і екологічних, і техногенних.

- Це – наш улюблений клас. Ми не готуємося до боїв, але розуміємо, що це важливо для захисту. Із командою «Сокіл-джура» беремо участь у конкурсі з військово-патріотичного виховання. Зараз у нас з’явився ще електронний тир, це дуже класно. Школу захистимо за потреби, – каже учень 9 класу Дмитро.

ДІТИ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ ЗАЙМАЮТЬСЯ РАЗОМ ІЗ ІНШИМИ

Є у школі й клас психологічного розвантаження. Тут діти за допомогою малювання, кінетичного піску та інших засобів можуть виплескувати назовні негативні почуття, що дуже актуально під час війни.

Здебільшого діти малюють сьогодення таким, яким мріють його бачити. На малюнках – усміхнені люди, дім, веселка та мирне небо, українська символіка. Якщо вчителі бачать у малюнках вихованців ознаки тривожності, вони інформують шкільних психологів та батьків.

У малокомплектних групах із дітьми займається й логопед. Здебільшого відвідують такі заняття учні початкової школи, але у ліцеї навчаються й діти з особливими потребами старшого віку, які потребують логопедичного втручання. Такі уроки час від часу проводяться синхронно із заняттями у корекційного педагога з ЛФК у спеціально обладнаному залі.

«КОЛИ ПОБУДУВАЛИ СХОВИЩЕ, СТАЛО ЯКОСЬ СПОКІЙНІШЕ»

Надія Петрівна вже багато років займається реабілітацією дітей з особливими потребами. Одна з її підопічних – Злата. Дівчинка пересувається на кріслі колісному. Навчається у звичайному класі, до неї, як і до інших дітей з особливими потребами в школі, приставлений тьютор. Злата дуже добре спілкується англійською, вона вільно відповіла на запитання одного з членів ірландської делегації.

- Англійську вивчаю в школі. Тут дуже добрі вчителі. Скоро нам обіцяють ще обладнати лінгафонний кабінет для вивчення іноземних мов, бо ми ще німецьку вчимо. Коли побудували сховище, стало якось спокійніше. Мої заняття з реабілітації не перериваються тепер через тривоги. Раніше кабінет ЛФК у нас був на першому поверсі, під час тривоги ми переходили в сховище садочка, – каже Злата.

Надія Петрівна каже, що зараз Злату навчають ходити без візочка. Це дуже важко дається дитині, але прогрес є. Коли втомлюється, її накривають спеціальною важкою ковдрою, яка допомагає розслабитися.

- За рахунок ваги ковдра давить на коліна, руки та витягує їх. Ми працюємо, щоб Злата ходила сама. І вона почала потроху пересуватися з паличками. Наша Злата буде ходити! – каже Надія Петрівна.

ДІТЕЙ ДО ЛІЦЕЮ ПРИВОЗЯТЬ НАВІТЬ ІЗ ОДЕСИ

Окрім Злати в школі навчається ще 15 дітей з особливими освітніми потребами. На реабілітацію приходять й інші діти з громади. З ними займаються після уроків. До логопеда з садочка ходить близько 20 дітей, також відвідують психолога та заняття з ЛФК у Надії Петрівни.

- У всіх дітей діагнози різні. Один хлопчик, приміром, дуже рухливий. Жартую, що з ним моргати не можна. Моргнув – усе, його вже немає, – розказує Надія Петрівна.

Такі діти особливо важко реагують на повітряну тривогу. Щоб трохи заспокоїти їх та привести до рівноваги, також використовують важку ковдру.

- У нас є дівчинка у 9 класі, яка дуже емоційно реагує на сирену, вона моя гостя дуже часто. У нас є ведмедик-обіймашка, саджаємо до нього дитину, накриваємо ковдрою і стан поліпшується. Діти відчувають тут себе затишно. Гуде, не гуде – не має значення, не потрібно нікуди бігти і переривати заняття. Коли працюєш, у дитини розігріваються м’язи, вона емоційно спокійна і процес іде краще, – каже Надія Петрівна.

Каже, що психологічний стан дітей дуже змінився через війну.

- Якийсь дисбаланс є у всіх дітей, не лише з особливими освітніми проблемами. Дитина не спить уночі, сидить під столом, або в підвалі з батьками, а зранку треба йти на навчання. Тобто сприймає інформацію в школі не так, якщо б спала спокійно в своєму ліжку і ніхто її не чіпав. Але маємо, що маємо, – зітхає Надія Петрівна.

Прогрес від занять є не лише у Злати.

- До нас дитину другий рік возять із Совіньйону (передмістя Одеси, – ред.). Були у багатьох одеських школах, навіть приватних, але прогресу не було. За рік дитина підтягнула програму до четвертого класу, зараз учителі працюють над п’ятим. Навчається за спеціальними підручниками, батьки дуже задоволені. Інша дівчинка навчається у дев´ятому класі. Вона так малює, що ці картини не відрізнити від справжніх художників. Її привозять із сусіднього селища, – каже Надія Петрівна.

Двічі на рік ліцей відвідує інклюзивна комісія та спілкується з батьками щодо прогресу в дітей. Також фахівці з огляду на результати змінюють кількість занять із логопедом, психологом та іншими вузькими спеціалістами.

ТАЛАНОВИТІ ДІТИ, ЯКИХ ЛЯКАЄ ВІЙНА

За розмовою чуємо дзижчання у сусідньому кабінеті. Це восьмикласник Богдан роздруковує на 3-D принтері пластикові квіти для декорації вази. Богдану – 13 років, він брав участь у конкурсі МАН, де посів перше місце з фізики.

- Дослідження аеродинамічних характеристик кордових моделей літаків, – із гордістю пояснює хлопець.

Він із початку війни займається моделюванням літаків. Зараз діти виготовляють лише кордові моделі, які літають на нитці по колу. Раніше робили також літаки на радіокеруванні, але зараз таку техніку можуть прийняти за дрон та збити.

- Богдан знайомий з цією технікою і вже навчає нас. Це й трудове навчання, й інформатика. У нас дуже талановиті діти. Нам дуже було потрібне це сховище. Тут неодноразово прилітало і було дуже страшно востаннє. Якось мене взяла за руку дівчинка з 4 класу і від страху стисла мою долоню з такою силою, що я думала, вона мені зламає пальці. Старші діти якось спокійніше сприймають, більше бояться маленькі. З дітьми стало набагато складніше працювати з початку війни. Коли всю ніч над тобою летять «шахеди» і ти чуєш їхнє дзижчання, це дійсно страшно. А потім ти повинен йти на навчання чи на роботу. І дітям, і вчителям стало набагато важче. Але в такі моменти, як зараз – коли Богдан робить квіти, коли бачиш блиск у очах дітей – розумієш, що у нас є майбутнє і все, що ми робимо – не дарма, – розказала вчителька трудового навчання та фінансової грамотності Марина Повлай.

Ганна Бодрова, Одеса

Фото авторки