Пам’яті громадської діячки та держслужбовиці Тетяни Баранцової
Тетяні довелося відчути на собі смертельне дихання російської агресії, коли у 2014 році, під вибухами ворожих снарядів та мін (окупанти влітку того року дуже активно самі бомбили Донбас), вона займалась рятуванням луганчан з обмеженими можливостями. Власне, тут було не до з’ясовування, інваліди перед нею чи просто ошелешені війною обивателі. Вона просто займалась евакуацією установ соцзахисту, зокрема майна обласного Центру соціокультурної адаптації молоді з обмеженими фізичними можливостями, який вона очолювала. І, разом з тим, допомагала вибратися з того пекла людям, які опинились десь поруч – або тим, чиї адреси були їй відомі по роботі. Отже, потрясінь на її долю випало достатньо, аби суттєво вкоротити віку. Вона померла, не доживши пів року до 52-го дня народження.
Як розповідала сама Тетяна, вона травмувалась ще в школі, коли їй було лише десять років. Потім невдала операція і – інвалідний візок. Який не завадив дівчині стати активною діячкою на ниві захисту прав людей з особливими вадами здоров’я.
– Я знайома з нею дуже давно, вона ще була дівчинкою і починала в Жовтневому районі в Територіальному центрі обслуговування громадян літнього віку, – розповіла директорка Департаменту соціального захисту населення Луганської ОВА Олена Поліщук. – Потім створила громадську організацію, де молоді дівчата й хлопці збирались вечорами, пили каву, мріяли про навчання і говорили про те, що хочуть бути активними членами суспільства. У громадської організації грошей нема, тому пішли на те, щоб створити Центр соціокультурної адаптації молодих інвалідів. Ми з нею проводили акції на кшталт «Жінка з інвалідністю: міфи і реалії». У Луганському національному університеті ми відкрили спеціальності реабілітологів, а також тренерів для паралімпійців. Ми разом із нею були на вченій раді університету: вона пояснювала, як це важливо, а ми вже підтримували її, як державна установа.
Олена Андріївна згадала, як разом із Тетяною створювали в Луганську перинатальний центр, один з найкращих у країні, де дівчата на інвалідних візках стали породіллями: «Були створені умови, щоб жінка у візку могла народити – до речі, це стало результатом отої конференції: «Жінка з інвалідністю…».
– І в Сіверськодонецьку, куди переїхали державні установи й громадські організації після окупації Луганська, ми багато чого з нею зробили. Дитячі програми для діток з інвалідністю, фестивалі «Повір у себе», продовжили конференцію «Жінка з інвалідністю: міфи й реалії». Дуже багато вона робила для батьків, у яких були діти з інвалідністю, щоб вони були соціалізовані в суспільстві.
Тетяна Вікторівна з 2002 року і до останніх днів свого життя очолювала ГО «АМІ-Схід», ставши справжнім лідером і рушієм змін у суспільному житті Луганщини. Із 2008 по 2020 рік очолювала Луганський обласний центр соціокультурної адаптації молоді з обмеженими фізичними можливостями. А з 2020 по 2023 роки обіймала відповідальну посаду Урядової уповноваженої з прав осіб з інвалідністю.
– Вона сама інвалід, з дитинства пересувалася в інвалідному візку, і тому ця тема для неї є дуже болючою, – зазначив Антон Волохов, начальник Управління молоді та спорту Луганської ОВА. Вона все життя опікувалась інвалідами. «АМІ – Схід» опікувалась інвалідами Луганщини. Потім вона створила комунальний заклад: «Луганський обласний центр соціокультурної адаптації молоді з обмеженими фізичними можливостями», де на протязі 12 років реалізувала велику кількість проєктів, спрямованих на підтримку людей з інвалідністю, причому не тільки молодих. Нагороджена як обласними, так і державними нагородами, зокрема Орденом княгині Ольги ІІІ ступеня, ювілейною медаллю «25 років незалежності України», Почесною грамотою Кабінету Міністрів України, подяками та грамотами центральних і місцевих органів влади.
До цього можна додати, що за свою роботу від імені людей, переміщених внаслідок конфлікту в Україні, вона стала у 2020 році регіональним лауреатом Нагороди Нансена для біженців УВКБ ООН від Європи.
А ось що написав про неї в Фейсбуці Микола Надулічний, голова Луганської Асоціації організацій осіб з інвалідністю:
– Facebook іноді нагадує про моменти, які більше, ніж просто фото. Сім років тому – зустріч, захід, важливий для Луганщини. А сьогодні – це спогад про людей, які змінювали наш край і залишили по собі значно більше, ніж просто згадки. Тоді з нами була Тетяна Баранцова. І от нещодавно стало відомо про її передчасну смерть… Тетяна була справжньою лідеркою і людиною великого серця. Понад 23 роки вона присвятила себе захисту прав людей з інвалідністю. Її діяльність змінювала життя тисяч людей — через реальні справи, глибоку емпатію та незламну віру в гідність кожної людини. Світла пам’ять, Тетяно. Твій внесок – незабутній.
«Вірна донька Луганщини, яка усім серцем любила свій край. Усе її життя було сповнене турботою про дітей, людей з інвалідністю та людей похилого віку. Її доброта й милосердя залишили яскравий слід у багатьох серцях. Це невимовна втрата для українського суспільства, яке втратило справжню Жінку з великої літери», – написали її соратники по створеній нею Асоціації «АМІ – Схід».
У Тетяни залишились чоловік і син.
Фото надані Департаментом масових комунікацій Луганської ОВА, а також друзями
