Українська енергосистема останніми роками стикнулася з безпрецедентними загрозами – від масованих ракетних ударів та критичних технологічних втрат інфраструктури до суттєвого зменшення кола споживачів. За оцінками експертів, загалом енергетичний сектор України втратив $14,6 млрд. Але разом із руйнуваннями та втратами країна отримала унікальний шанс докорінно трансформувати енергетичний сектор, інтегрувати передові технології та посилити свою присутність в енергетичному просторі ЄС у майбутньому. Як Україна адаптовується до нових реалій та які перспективи української енергосистеми – про це та інше в інтерв’ю Укрінформу розповідає президентка аналітичного центру DiXi Group Олена Павленко.

УКРАЇНСЬКА ЕНЕРГОСИСТЕМА ПОБИТА, АЛЕ МАЙБУТНЄ Є

- Уже три роки росіяни намагаються знищити енергетичну інфраструктуру України. В якому стані, за вашими оцінками, вона перебуває тепер?

- До повномасштабного вторгнення наша енергосистема могла виробляти більше електроенергії, ніж українці споживали щодня. Також Україна мала потужні електромережі та експортувала електроенергію до країн ЄС, бувши важливим учасником регіонального ринку.

Після 24 лютого українська енергетична система стала однією з головних цілей росіян. За 2022–2024 роки ми зафіксували 29 масованих атак на енергосистему. Кожна атака – це сотні ракет та дронів. Під приціл ворога потрапили усі види генерації, але найбільше постраждала теплова – відповідно до наших підрахунків. З урахуванням темпів відновлення, у нас залишилось усього 26–30% теплової генерації від тієї, яка була станом на січень 2022-го. Наступна за масштабами знищення та пошкодження – гідрогенерація. Саме тепло- та гідрогенерація важливі для балансування нашої системи, тому їхня втрата є болісною та відчутною.

Ворог далі б’є по енергооб’єктах, але характер обстрілів змінюється. Спочатку били по об’єктах Укренерго, далі – по генерації, після чого додалися удари по підстанціях біля АЕС. І ось тепер під прицілом усе, куди можна дістатись та знищити дронами, передусім прифронтові території. З огляду на те, що частина енергетичних даних закрита, можна впевнено сказати, що зруйновано, пошкоджено або окуповано близько 50% усієї генерації. Можливо, і більше.

- Навіть в умовах постійних обстрілів енергосистема намагається працювати стабільно. Які першочергові кроки ви вбачаєте для поліпшення її стабільності?

- Я вірю, що ми зможемо відновити генерацію, щоб не лише забезпечити себе електроенергією, але й експортувати її до ЄС. У нас є перспективи не тільки вийти на рівень експорту, який ми мали до 2022 року, а і збільшити його. Для збільшення імпорту та експорту електроенергії у 2023-му після реконструкції Україна ввела в роботу лінію Хмельницька АЕС – Жешув.

Насамперед ми повинні визначити, якими джерелами замінити теплову генерацію, що працювала на вугіллі. Можливо, це буде газ. Блакитне паливо може стати ключовим ресурсом для виробництва електроенергії та підвищення енергетичної безпеки принаймні на перехідний період – наступні 10–15 років.

Власне, у регіонах уже тепер газ починають використовувати активніше для генерації електроенергії. Щоб мати можливість відновитись після атак, деякі компанії та підприємства використовують різні рішення, наприклад, т.зв. газові пікери. Ці установки значно менші за розмірами, якщо порівнювати з великими ТЕС, а розташувати їх можна у різних регіонах, ближче до споживачів. На сьогодні такі рішення дають змогу посилити стійкість енергетичної системи.

- Майбутнє – за децентралізованою енергосистемою?

- Північний сусід нікуди не подінеться. Тому децентралізована система потрібна, щоб збільшити стійкість та зменшити вразливість до системних атак. Але вона має бути оснащена рішеннями для ефективного управління – найсучаснішими рішеннями.

Також, оскільки ми плануємо бути членом ЄС, основою нашої генерації мають стати відновлювальні джерела енергії; нам доведеться відмовитись від вугілля, а згодом – від газу. Оскільки кожна країна-член ЄС самостійно вирішує, чи планує вона розвивати атомну генерацію, для України з її знанням та досвідом доцільно також зберегти цей вид генерації. Ось так і проглядається наш енергетичний баланс у майбутньому.

- А що стосовно малих модульних реакторів (ММР)?

- Над їх розробленням та запуском тепер активно працюють багато компаній у світі, щоб зробити їх максимально доступними та безпечними. Якщо ці технології вийдуть на ринок, то нам варто їх використовувати. Це дійсно інноваційне та ефективне рішення. І, що важливо, у нас є фахівці, які працюють у сфері атомної генерації та можуть швидко вникнути в цю технологію також.

Прихід на ринок нових технологій завжди приносить найбільший виграш тим, хто почав використовувати їх першим. Тож нам є сенс «знайомитись» із малими модульними реакторами на рівні експертів, науковців уже тепер. Ми виграємо від цього як на економічному, так і технологічному рівнях. А ще буде можливість стати справжнім інноваційним хабом у регіоні.

 - За роки війни Україна накопичила унікальний досвід, зокрема у протидії енергетичному терору. Наскільки він важливий у міжнародному контексті?

- Багато країн намагаються вивчити досвід, який Україна отримала в умовах війни. Найбільше їх цікавить вміння швидко відновлювати енергетичну інфраструктуру після атак. Світ вражений тим, як щоразу нам вдається підняти енергосистему. І це питання актуальне для держав не лише в контексті війни, але і через природні катастрофи – урагани, цунамі.

Друге – це кібербезпека. Наша енергосистема постійно зазнає хакерських атак, і є досвід, як їм протистояти. Україна вже ділиться цим досвідом із партнерами. Адже це не тільки про захист тут і зараз, але й про довгострокову енергетичну безпеку. 

Третє – організація гуманітарної допомоги в енергетичному секторі в умовах кризи. Наприклад, українська система AidEnergy дає змогу керувати потребами, чітко бачити, що саме потрібно енергокомпаніям, та відстежувати, як обладнання доходить до кінцевого отримувача. Це прозорий процес по всьому ланцюгу – від заявки до постачання. Деякі країни питали про цю систему в контексті роботи з компаніями після землетрусів.

- Скільки донорів уже долучились до платформи, про які обсяги допомоги йдеться?

- Загалом понад 30 країн з усього світу долучились до підтримки нашого енергосектору. Багато допомоги отримали від США, Нідерландів, Литви, Швейцарії, Польщі, Німеччини, Великої Британії та Азербайджану. Окрім нового, це також вживане обладнання, яке подекуди демонтували в себе та оперативно передавали нам. Наприклад, Литва зі своїми ТЕС/АЕС.

Хоча донори активно підтримують, за що ми їм дуже вдячні, в умовах постійних атак цього все одно недостатньо. Наприклад, по Фонду підтримки енергетики дефіцит фінансування тільки схвалених запитів становить 20–30%. Також є проблеми з наявністю у виробників готового обладнання.

- Щодо обладнання. Ще на початку вторгнення, коли росіяни почали активно нищити енергосистему, Україна збирала енергообладнання по краплинах фактично по всьому світі. Ситуація якось змінилася?

- Найскладнішими, мабуть, були перші півтора року. Виробництво нових трансформаторів займає багато часу, і для налагодження постійних постачань – нових та й вживаних – довелось витратити багато часу. Тепер ситуація поліпшилась, але через постійні руйнування попит на обладнання далі є високим.

Закупівлі через міжнародні структури теж мають свої виклики: дотримання тендерних процедур, відповідність усім стандартам уповільнюють процес, адже вони не були створені для воєнних умов. Але всі, хто залучений у цю роботу, намагаються знайти баланс між швидкістю, ефективністю і прозорістю, щоб зберегти довіру й водночас забезпечити безперебійне постачання.

Нам у жодному разі не можна втрачати генерацію. Потрібно берегти, як зіницю ока, усе те, що в нас залишилось. Адже – це про нашу стійкість та енергетичне майбутнє.

- Які додаткові кроки ви вбачаєте для посилення української енергобезпеки?

- Першочергове питання – залучення інвестицій. Покриття військових ризиків та відсутність боргів на балансуючому ринку вже можуть створити мінімально необхідні умови. Наступним кроком має бути лібералізація ринку, оскільки ми досі маємо цінові прайс-кепи (обмеження), тоді як європейський ринок працює без них.

Тож в якийсь момент нам доведеться повернутись до ринкових цін та тарифів в енергетиці, щоб почати відбудовувати генерацію та інфраструктуру. Не тепер, не під час війни, але в майбутньому – доведеться. Але перед цим уряд мав би вийти із чітким планом, як до цього підготуватися: протягом двох, п’яти, семи років тощо. І заодно пояснити, які ці тарифні надходження будуть спрямовуватися на відбудову, показати прозорість такого процесу. Це стало б чітким сигналом як для бізнесу, так і для людей.

Одночасно потрібно дати можливість усім підготуватись до цих змін – через грантові програми, «теплі» кредити, інші формати допомоги. Щоб мешканці не тільки великих міст, але й містечок та селищ мали змогу швидко отримати кошти на утеплення будинків, заміну вікон чи встановлення енергоефективного обладнання. Щоб можна було легко знайти компанію, яка якісно виконає такі роботи в місті чи селищі. Тоді люди зможуть зберігати свої рахунки за газ чи електроенергію прийнятними для власного бюджету, навіть якщо тарифи зростатимуть.

І, власне, інформування. Має бути системна та довготривала робота. Щоб люди чітко розуміли, чому енергоефективність важлива, і як вони можуть зробити свій внесок. Як на мене, це повинно увійти в культуру, стати природною частиною нашого життя та державної комунікації.

- Якщо говорити про енергоефективність громад, то останніми роками вони активно співпрацюють із міжнародними партнерами. Залучають кошти, але, очевидно, цього недостатньо. Як посилити ось цю включеність в енергоефективність?

- Ще більше інформувати громади про можливості, які з’являються. Інформація про гранти чи інші форми підтримки не завжди потрапляє до всіх громад. По-перше, усе ще небагато керівників громад користуються англійською, щоб відстежувати оголошення від міжнародних партнерів. По-друге, у селах чи селищах люди перевантажені справами і не мають часу розбиратись у проєктних заявках, їм потрібна конкретна допомога. По-третє, самі правила підготовки заявок часто є складними та потребують багато організаційних зусиль та уваги.

Українські громади готові вчитися та працювати у цьому напрямі, але їм бракує ресурсів – часу, знань, людей та фінансування. Саме тут ми як експерти намагаємося активно підтримувати їх порадами та консультаціями. Зокрема, у рамках проєкту з підтримки розроблення муніципальних енергетичних планів (МЕП) для десятьох громад України ми провели навчальні сесії, організували знайомство із закордонним досвідом у поїздках, залучили менторів для допомоги громадам у зборі інформації про енергоспоживання та написанні цих планів. МЕПи – це за своєю суттю і є дорожня карта з енергоефективності для громади. Окрім того, їх розроблення – вимога законодавства.

Нещодавно ми також провели «Всеукраїнську енергетичну компанію взаємної допомоги» за інформаційної підтримки Міністерства енергетики України. Ставили за мету об’єднати українців задля ефективного використання енергії та зниження навантаження на енергосистему взимку, надати ефективні й доступні поради, як подбати про себе та близьких під час відключень. Інформаційна робота є не менш важливою.

ПРОБЛЕМА ВІДКРИТОСТІ ДАНИХ В ЕНЕРГОСЕКТОРІ

- Повернімося до питання відкритості даних. Експерти DiXi Group неодноразово наголошували, що більшість енергетичної інформації можна відкрити. Також звертались із цим питанням до Міненерго. Яка тепер ситуація, є певні зрушення?

- Міненерго – не єдиний розпорядник даних в енергетиці. Більшість даних створюють оператори систем та Регулятор, і, відповідно до законодавства, вони є розпорядниками даних. Від початку повномасштабної війни задля безпеки багато даних стали недоступними: частину закрили директивно, частину ми втратили через окупацію, бойові дії чи брак ресурсів. Станом на березень 2022 року після масового закриття інформації, за оцінками аналітиків DiXi Group, лише близько 40% даних про енергосектор є відкритими.

За три роки цей показник зріс до 54%, тобто певний прогрес наявний. Частково відновили доступ до найбільш затребуваних енергетичних даних, проте якість частини з них погіршилася. Крім того, публікацію деяких наборів даних неможливо відновити, оскільки їх збір тепер ускладнений або неможливий, як-от певні дані Держстату.

Найбільша проблема – відсутність послідовної політики доступу до енергетичних даних під час війни. Переважно рішення ухвалюють ситуативно, залежно від поточних загроз. Ми ж наполягаємо на більш передбачуваному та довгостроковому підході.

Більшість інформації, яка дійсно не загрожує безпеці країни і може бути відкритою, досі закрита. Це, зокрема, шкодить самому енергосекторові та державі. Мабуть, усі пам’ятають масове поширення незрозумілих новин про те, що українські АЕС можуть забезпечити усіх громадян електроенергією або що Україна експортує електроенергію, коли всередині країни – її дефіцит. Це була дезінформація, яку запустив ворог, але багато хто в неї повірив.

В умовах, коли левова частка інформації прихована, ворогу легше маніпулювати. Дослідження, яке ми провели з партнерами, показало, що майже 40% українців вірять маніпуляціям щодо відключень електроенергії. Це доводить, що дезінформаційну роботу, такі кампанії, як «Всеукраїнська енергетична компанія взаємної допомоги», що проводить наш аналітичний центр, потрібно продовжувати.

Ми як користувачі даних теж маємо труднощі з доступом. Часто це пов’язано з низькою якістю опублікованих даних, тож ми розвиваємо свій сервіс Energy Map, де на сьогодні зібрано понад 400 наборів даних та ринкової статистики про енергетику від більш ніж 30 розпорядників. 

ЧАС ЗУПИНИТИ РОСІЙСЬКИХ ВИРОБНИКІВ ЯДЕРНОГО ПАЛИВА

- Як ви оцінюєте ефективність міжнародних санкцій проти російського енергосектору?

- Росіяни кажуть, що в них усе добре, але, я думаю, це маніпуляція. Багато статистики Росія приховала; однак непрямі дані, як-от статистика з видобутку газу, вказують, що там суттєво не вистачає грошей та технологій.

У довгостроковій перспективі санкції будуть мати хороший ефект, бо ми вже тепер бачимо, що такі колишні російські гіганти, як Газпром, повільно йдуть на дно. Однак у нас немає часу чекати на довгостроковий ефект, тому тиск потрібно посилювати й санкції потрібно додавати. Наприклад, якби санкції, що наклали нещодавно у США, схвалили рік тому, це дало б гарний ефект.

Від західних партнерів потрібно більше рішучості в питанні санкцій. Так само, як Росія слабне на військовому фронті, вона має стати слабкою в економіці, – і це теж буде внеском в її програш. Я дуже сподіваюся, що частина заяв, які лунають від американських політиків та урядовців останніми тижнями, не є «дзвіночком» того, що в санкційному напрямі може бути відкат назад.

Не менш критично важливо посилити тиск на «нейтральні» країни, як-то Єгипет чи Індія, що далі співпрацюють із росіянами. З ними потрібно працювати та переконувати їх  зайняти чітку позицію.

- DiXi Group активно працює над тим, щоб не допустити будівництва російського заводу з виробництва ядерного палива у Німеччині…

- Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, протягом кількох днів наша команда опублікувала 10 пунктів щодо того, як протидіяти російському енергосектору. Багато із цих пропозицій уже реалізовано, зокрема зупинка «Північного потоку – 2».

Відтоді ми активно працюємо над санкційною політикою, і особливо – у сфері атомної енергетики. По-перше, Росатом використовує атомну сферу для обходу санкцій, наприклад, компанія реєструє нові підприємства, які під виглядом атомної діяльності постачають товари подвійного та військового призначення. По-друге, у світі Росія намагається повторювати сценарій «газової голки» в атомній сфері – побудувати атомну станцію і зробити політичне керівництво країни залежним від неї – політично та економічно.

Тим часом у Німеччині французька компанія Framatome планує розширити виробництво паливних елементів, долучивши Росатом. Це може означати збереження залежності від російських технологій цілої низки країн. Ми вже зустрічалися з німецькими політиками, включно з депутатом бундестагу, головою Комітету у справах ЄС Антоном Хофрайтером і міністром навколишнього середовища, енергетики та захисту клімату Нижньої Саксонії Крістіаном Майєром. Але тут потрібна більша залученість українських організацій і, найважливіше, позиція нашого МЗС.

- Нещодавно в Україні за підтримки Великої Британії розпочав роботу Офіс зеленого переходу. Які першочергові завдання цього органу, що вже зробили?

- Офіційно Офіс запрацював у листопаді минулого року. Тепер він активно працює над звітом про реалізацію Національного плану з енергетики та клімату (НПЕК), який потрібно відправити європейській стороні вже у березні. Робота ведеться з кожним міністерством, щоб сформувати максимально точний та прозорий звіт для Єврокомісії й Енергоефективного співтовариства.

Паралельно тривають пошук та ідентифікація проєктів зеленого зростання та відновлення. Офіс аналізує проєкти від бізнесу та громад, одночасно комунікує з міжнародними фінансовими інституціями. І тут ключове питання – щоб не просто знайти фінансування, а зробити так, щоб кожен проєкт відповідав стандартам зеленого відновлення.

- Чи реально реалізувати цей Нацплан з огляду на те, що в Україні триває війна?

- Реалізація Плану, у якому чітко визначені цілі декарбонізації у різних секторах до 2030 року, необхідна. Уряд має трансформувати цілі, визначені у Нацплані, у конкретні політики, які потім будуть давати стимул окремим ініціативам, проєктам, програмам. Далі потрібно знайти кошти та людей, які зможуть усе це реалізувати.

Війна створює додаткові виклики, але водночас надає унікальний шанс перебудувати енергетичну систему в більш стійку, децентралізовану та ефективну. Ми маємо використати цей період як трансформаційний для нашої енергетики.

Валентин Марчук

Фото надала пресслужба DiXi Group