Заступник генерального секретаря ООН Том Флетчер, якого у листопаді призначили відповідати за гуманітарну допомогу, вважає, що потрібно дивитися на п’ять-десять років уперед, коли мова йде про підтримку України.

Обнадійливі слова в часи, коли найбільшій у світі гуманітарній мережі доводиться реагувати на численні конфлікти на планеті.

Водночас пан Флетчер розповідає, що продовжує говорити з росіянами в (без)надії домогтися сприяння у допомозі українцям і переконати тих, хто, за його ж словами, атакує гуманітарних працівників і цивільну інфраструктуру.

Такі основні меседжі інтерв’ю Укрінформу заступника генерального секретаря ООН з гуманітарних питань Тома Флетчера. Ми поговорили з ним у Києві минулого тижня одразу після його поїздки на схід під час першого візиту до України.

ГУМАНІТАРНІ ПРАЦІВНИКИ РОЗПОВІДАЛИ МЕНІ ПРО РОСІЙСЬКІ АТАКИ НА НИХ

- Пане заступнику генерального секретаря, ви вперше в Україні, відколи вас призначили в листопаді. Ви приїхали, щоб оголосити про новий план гуманітарного реагування на 2025 рік. Що в ньому буде і які ще цілі вашого візиту?

- Так, це мій перший робочий візит в Україну і третій після Судану та Сирії. Моє головне завдання тут – вислухати українців і вивчити їхні потреби. Я поїхав на схід: Запоріжжя та Дніпро, Павлоград, Покровськ, Шевченкове, Куп’янськ і Харків, а потім повернувся до Києва. Усюди я ставив запитання, слухав, вивчав та зустрічався з місцевою владою, зокрема трьома губернаторами на сході, щоб дізнатися, як нам працювати з українською стороною.

16 січня ООН запустила дорожню карту на 2025 рік, в якій ми визначили наші цілі. Глобально ООН просить про 47 мільярдів доларів, щоб допомогти 990 мільйонам людей у 72 країнах. Значна частина має піти на потреби України.

Нині складні умови для збору грошей. Саме тому я тут – щоб сказати світові, що війна триває. Український народ продовжує тримати удар із великою стійкістю, але війна не закінчилася. Я відчув це сьогодні і побачив наслідки поблизу лінії фронту.

Тому ми маємо бути на боці українського народу і надавати гуманітарну підтримку. Ми повинні спробувати зібрати від 2 до 3 мільярдів доларів, щоб охопити шість мільйонів людей, які найбільше постраждали.  

- Що ви винесли для себе після розмов із місцевою владою та в Києві?

- Потреби все ще дуже великі. Я почув, що людям поблизу лінії фронту потрібні укриття, їжа, допомога з розмінуванням або з пошуком документів, а також школи, особливо підземні, медичне обслуговування, медична допомога та предмети гігієни.

Представники влади розповідали, що атаки на цивільну інфраструктуру спричинили великі проблеми. Їм необхідно забезпечити постачання електрики та газу – ці потреби нам також треба враховувати.

Я координую допомогу ООН і гарантую злагоджену та стратегічну співпрацю всіх наших агенцій. Ми маємо стале партнерство з місцевими неурядовими організаціями. Вони, як перша ланка реагування, багато роблять для гуманітарного руху та українського народу.

Хочу нагадати, що були атаки збройних сил Росії на гуманітарних працівників. Я не маю цифр, але неурядові організації на місцях розповідали мені про це. Один із працівників показав машину з розбитим вікном, куди влетів дрон. Інші говорили про труднощі доставки допомоги через бомбардування.

Як про героїв часто говорять про військових. Але я вважаю, що саме гуманітарні працівники є найбільшими героями. Це люди, які йдуть на звук війни, щоб допомогти. Гуманітарні працівники в Україні демонструють дивовижну мужність та професіоналізм. Світ і Україна мають пишатися ними.

МИ НЕ ПІДЕМО В РАЗІ ПАУЗИ У ВІЙНІ

- Усі координатори ООН в Україні наголошували, що з часом стає все важче отримувати кошти. Й оскільки президент Трамп обіцяв закінчити війну, усі наразі зосередилися на перемир’ї або замороженні війни. За цього сценарію знищені міста, біженці чи нужденні люди нікуди не зникнуть. Однак багато донорів можуть припинити допомогу. Чи зможемо ми розраховувати на вашу підтримку в цих умовах?

- Абсолютно. Ось чому я і мій чудовий колега Філіппо Гранді (Верховний комісар ООН у справах біженців, – ред.) тут – щоб запустити план на 2025 рік.

Існує ризик того, що донори почуватимуться розпорошеними та виснаженими, оскільки зараз ми маємо справу з багатьма кризами, як-от у Газі, Сирії, Судані, Ємені та багатьох інших країнах. Нам потрібно продовжувати допомагати тим, хто страждає від війни, бідності та проблем зі здоров’ям. Як і всюди, це стосується України. І ми повинні зберігати цю підтримку.

- На початку грудня український уряд створив Міністерство національної єдності, щоб зберегти зв’язки з діаспорою. Чи розглядали ви – або вже почали – співпрацю з цим органом щодо допомоги українським біженцям за кордоном?

- У нас тісні робочі відносини з українською владою в областях і в центрі. Я зустрівся з цілою низкою урядових співрозмовників, включаючи Президента, щоб зміцнити цю співпрацю. Це одне з найміцніших партнерств, які я де-небудь бачив.

- Я також хочу запитати вас про співпрацю Всесвітньої продовольчої програми з Україною, адже навіть під час війни в рамках програми «Зерно з України» наша держава допомагає іншим країнам. За вашими оцінками, який її вплив на людей в Азії та Африці? Чи продовжить ООН і Україна проєкт у Сирії, куди ми відправили 500 тонн борошна?

- Відомо, що хоча Україна отримує підтримку, вона також є її великим донором. З часом потреби зміняться, і нам доведеться до цього прилаштуватися. Водночас я вважаю, що нам потрібно дивитися на п’ять-десять років уперед, скільки б часу не знадобилося країні для відновлення.

Я думаю, що в цей період ми побачимо, що Україна відіграватиме ще більшу роль не лише як імпортер допомоги, а й як експортер. Під час гуманітарної кризи українські неурядові організації набули такого досвіду і потенціалу, що в майбутньому вони будуть на гуманітарній передовій в усьому світі. На мою думку, Україна буде гуманітарною наддержавою.

- Коли ви говорите про п'ять-десять років, йдеться про гуманітарну допомогу чи більше про відновлення?

- Наразі майбутні потреби нам не відомі. Зрозуміло те, що ми не підемо через паузу у війні. Гуманітарні потреби будуть такими ж великими: розмінування, допомога в потрібний момент тим, хто повертається додому. Відбудова країни, відновлення цивільної інфраструктури та повернення нормального життя забере багато роботи і часу.

ВАРТО БУТИ РЕАЛІСТАМИ ЩОДО ДІАЛОГУ З РОСІЄЮ, АЛЕ МИ МАЄМО РОБИТИ ВСЕ МОЖЛИВЕ

- Генеральний секретар Антоніу Гутерріш у жовтні 2024 року відвідав саміт БРІКС у Росії. Путін використав це місце для поширення своїх брехливих виправдань жорстокої та невиправданої агресії, коли там був Генеральний секретар ООН. На вашу думку, чи підірвав візит вашого керівника довіру до організації в цілому?

- Організація Об’єднаних Націй має бути нейтральною та неупередженою, спілкуватися з усіма. Моя робота полягає в тому, щоб поїхати куди завгодно та поговорити з будь-ким заради гуманітарної допомоги. Генерального секретаря це також стосується – він веде діалог з усіма.

Росія є постійним членом Ради Безпеки ООН. Вона залучена в багатьох кейсах, над якими ми працюємо. Тому він веде діалог з російською владою, як і з будь-якою іншою.

- Українцям було сумно спостерігати за його візитом. Ми не побачили ні діалогу, ні покращення внаслідок його поїздки.

- Я думаю, нам усім варто бути реалістами щодо того, наскільки діалог із Росією здатен змінити її позицію.

Але як дипломати, як посередники та люди, які вірять у припинення воєн, ми ніколи не повинні опускати руки. Ми маємо бути оптимістами та робити все можливе, навіть якщо реально оцінюємо, наскільки це важко та наскільки малоймовірно досягти мети.

- Росія відмовляє місіям ООН у в’їзді на окуповані території України. Колишня Координаторка системи ООН в Україні пані Деніз Браун казала, що її місія надсилала листи Україні й одержувала згоду на безпечний коридор туди – Росія ж відмовляла. Це триває вже три роки. Чи є спосіб допомогти українцям під російською окупацією, на вашу думку?

- Це дуже важко. Але наша місія як гуманітарних працівників полягає в тому, щоб допомогти будь-кому, хто цього потребує, де б вони не знаходилися. Це важко, коли вирує війна, але зрештою ми повинні знайти шлях. Досягти будь-де тих, хто постраждав від війни, завжди буде складовою моєї надії та мого прагнення на цій посаді.

- Після призначення на посаду в листопаді чи намагалися ви зустрітися з кимось із представників Росії? Що вам казали про причини недопуску місій ООН на окуповані території України?

- Я веду регулярний діалог із російським посольством і їхньою місією в Нью-Йорку як із постійним членом Ради Безпеки ООН. Я обговорюю з ними цілу низку речей. Моє наполегливе послання полягає в тому, що ми повинні допомогти кожному, де б він не був.

Я не можу вдаватися в подробиці всіх дискусій, оскільки вони конфіденційні. Але це значна частина моєї глобальної місії. Ці розмови часто бувають складними. Щоб отримати результати, потрібен час, але я сповнений рішучості досягти прогресу під час перебування на посаді заступника генерального секретаря.

Іван Косякін, Київ
Фото: Павло Багмут