США vs Китай: холодна торговельна війна. Чи переросте вона в гарячу фазу?

США ввели рекордні мита проти Китаю, заблокували його вплив у Панамі та направили флот у зону каналу. У відповідь Пекін оголосив про підвищення мит на американські товари до 84%. Чи переросте нова економічна холодна війна в гаряче протистояння і як це вплине на Україну ?

США ОГОЛОСИЛИ ТОРГОВЕЛЬНУ ВІЙНУ КИТАЮ

Із 9 квітня Сполучені Штати оголосили безпрецедентне підвищення мит на китайські товари – до 104%. Такий крок навряд чи можна назвати суто економічним. Це – цілеспрямований удар проти головного глобального конкурента Америки.

Проблеми між двома супердержавами були давно. Вашингтон неодноразово звинувачував Пекін у тому, що він десятиліттями використовував нечесні методи: державне субсидування компаній, маніпуляції з курсом юаня, крадіжки інтелектуальної власності та заниження цін для захоплення ринку. За даними Міністерства торгівлі США, тільки через недобросовісну конкуренцію з боку КНР американська економіка щороку втрачала понад 200 млрд дол.

Після пандемії та на тлі війни в Україні США вирішили переглянути ланцюги постачання, і головна мета цього перегляду – зменшення залежності від Китаю. Особливо в критичних секторах: напівпровідники, зелена енергетика, військові технології.

«Це не просто про гроші. Це про глобальне лідерство», – заявила речниця Білого дому Каролайн Левітт. Слова чіткі, як удар долонею по столу.

Прогнозується, що санкції боляче вдарять по високотехнологічному експорту Китаю: електромобілі, батареї, мікросхеми, смартпристрої. За даними Bloomberg, китайські компанії можуть втратити понад 30 млрд дол. лише у 2025 році.

Аналітики з Goldman Sachs попереджають: економіка КНР може сповільнитися до 3,8% уже найближчим часом. І хоча споживачі в США змушені будуть платити більше, стратеги у Вашингтоні вважають: це ціна за те, щоб втримати першість у глобальному змаганні.

ГЕОПОЛІТИЧНА ШАХІВНИЦЯ: «ПАНАМСЬКИЙ ГАМБІТ»

Якщо митна війна – це удар по економіці, то боротьба за Панамський канал – це вже геополітична операція.

Гонконгська компанія CK Hutchison володіє стратегічними портами по обидва боки каналу. Коли у березні стало відомо, що американський фонд BlackRock хоче їх викупити, усі чекали тихого узгодження. Але Китай сказав – «ні». Антимонопольна служба КНР раптово заблокувала угоду.

Це виклик. І Вашингтон відповів так, як уміє, – флотом. До Панами прямує одна з оперативних авіаносних груп ВМС США, у складі якої – авіаносець, есмінці з керованим ракетним озброєнням, підводні човни та кораблі забезпечення. Це не просто сигнал – це повноцінне демонстрування сили.

Ця група здатна виконувати завдання з блокування вод, протиповітряної та протикорабельної оборони, запуску крилатих ракет та повітряного прикриття в зоні каналу. Їхнє розгортання означає, що США готові не тільки дипломатично, а й військово гарантувати свободу навігації та нейтралізувати будь-які спроби тиску КНР у регіоні.

Фактично йдеться про спробу Сполучених Штатів повернути контроль або принаймні стримати зростальний вплив Китаю на критичні логістичні точки планети. І саме Панамський канал – один із найвразливіших вузлів. Американці чудово розуміють: подальше посилення китайської присутності в цій зоні означатиме удар по їхньому глобальному впливу. Тому питання вже не у грошах, а в геополітичному престижі та безпеці глобальної логістики.

ЧОМУ ПАНАМСЬКИЙ КАНАЛ ВАЖЛИВИЙ?

У ХХ столітті канал став символом американського глобального домінування. Після його відкриття у 1914 році США мали ключ до контролю над міжокеанською торгівлею. Навіть під час Другої світової війни канал став критичним маршрутом для постачання між театрами бойових дій. І тепер, у XXI столітті, боротьба за контроль над логістикою повертається в геополітичний центр уваги.

Як зазначає аналітик Atlantic Council Джош Ліпскі, «Панамський канал – це не просто економіка, це інструмент впливу. І той, хто контролює логістику, контролює темп глобалізації».

Щороку через Панамський канал проходить понад 12 тисяч суден, що становить близько 5% світової торгівлі. Канал з'єднує Атлантичний і Тихий океани, скорочуючи маршрут між ними на понад 12 тис. км. Це дає змогу економити час, паливо і гроші. Через нього перевозять нафту, зріджений газ, промислову продукцію, а також контейнери з товарами з Азії до США.

За даними Адміністрації Панамського каналу, у 2023 році через канал пройшло китайських товарів на суму понад 270 млрд дол. Частка Китаю в загальному обсязі контейнерного трафіку становила 38%, тоді як США – 47%. Тобто обидві держави критично залежать від стабільності роботи цього логістичного вузла.

Китай активно використовує канал для поставок на східне узбережжя США, зокрема в порти Нью-Йорка, Чарлстона, Саванни. Для Пекіна це – життєво важлива артерія. Її блокування або навіть ускладнення руху здатне дестабілізувати логістичні ланцюги КНР.

ЧИ ЗМОЖЕ КИТАЙ ВІДПОВІСТИ?

Формально – так. Військово-морські сили КНР є найбільшими у світі за кількістю кораблів: понад 370 бойових одиниць, три флотські командування (Північне – Циндао, Східне – Нінбо, Південне – Чжаньцзян), близько 250 тисяч особового складу. Китай активно будує авіаносці (поки що має два), нарощує підводний флот, розробляє гіперзвукову зброю.

Але є одне «але»: цей потенціал зосереджено тільки в межах Індо-Тихоокеанського регіону. Пекін не має власної логістичної мережі баз і союзників, які забезпечили б тривале розгортання сил поза межами регіону. Його флот боєздатний на коротких дистанціях – у Південно-Китайському морі, біля Тайваню, навколо архіпелагів, і він не здатен протистояти США за межами цієї зони. Логістика не дозволяє.

Отже, КНР не має можливості симетрично відповісти США у Західній півкулі. У кращому разі – маневри в регіоні Тайваню, дипломатичний тиск або кібератаки. Але не пряме військове зіткнення поблизу Панами.

АМЕРИКАНСЬКЕ ДОМІНУВАННЯ НА МОРЯХ

ВМС США – це не просто флот. Це мобільна, глобальна військово-політична сила. Вони здатні діяти по всьому світу – від Арктики до Індійського океану. В арсеналі – понад 480 бойових одиниць, 11 авіаносців, 92 есмінці і крейсери, 68 атомних підводних човнів.

Ключова перевага – мережа союзників і баз. У Тихоокеанському регіоні США мають військово-морську присутність у Японії (Йокосука – база 7-го флоту), Гуамі, Південній Кореї, на Гаваях. Ці точки дають змогу швидко розгортати сили у будь-якій точці регіону.

Порівнюючи: Китай обмежений власним узбережжям, тоді як США оперують з глобальної позиції. Якщо у Пекіна – фортеця, то у Вашингтона – всесвітній логістичний хаб із ракетами на борту.

А ЯК ЦЕ ВПЛИНЕ НА РОСІЮ ТА УКРАЇНУ?

Росія, на перший погляд, отримує вигоду. Китай змушений компенсувати втрати і розширює імпорт нафти, газу, вугілля та металів із РФ. Це означає додаткові валютні надходження, які Кремль може спрямувати на фінансування війни проти України. Також Росія намагається посилити зв’язки з Південною Азією, щоб створити власну зону впливу в новому багатополярному світі.

Однак ця вигода має інший бік. Залежність від Китаю стає тотальною. Пекін диктує ціни, умови і формати співпраці. РФ поступово втрачає суб’єктність, перетворюючись із партнера на сировинний додаток. А загострення санкційного тиску на КНР з боку США може зачепити й Росію, якщо вона буде використана як канал обходу обмежень.

Україна також опиняється в нових умовах. З одного боку, у Вашингтона з’являється ще один фронт геополітичного протистояння – і є ризик часткового розфокусування уваги від війни в Україні. Але з іншого – саме у таких глобальних кризах США мобілізують ресурси і демонструють силу. І підтримка України в такому контексті – це ще один спосіб показати лідерство.

Але є і ризики. Якщо глобальна економіка сповільниться, попит на сировину зменшиться. А Україна як сировинна економіка може втратити частину доходів. Це напряму вдарить по державному бюджету, що значною мірою наповнюється через податки від експорту зерна, металів, руди. Падіння цін на світових ринках може означати зниження валютної виручки, а отже – брак коштів для армії, соціальних програм, відновлення інфраструктури.

Тож головне завдання для України – не стояти осторонь, а активно пропонувати себе як частину нового архітектурного рішення для світу. Але робити це з усвідомленням своїх вразливостей і необхідності структурної модернізації економіки.

ЗАМІСТЬ ВИСНОВКІВ. СВІТ НА ПОРОЗІ ВЕЛИКОЇ ПЕРЕБУДОВИ

Митна війна між США та Китаєм – це не просто суперечка про відсотки і торговельні баланси. Це перша фаза масштабного геополітичного перезавантаження, в якому ставки вищі, ніж будь-коли. Америка демонструє силу, мобілізує ресурси і нав'язує свої правила. Китай шукає способи обійти ці правила і зберегти своє зростання. Панамський канал стає символом нової епохи – епохи боротьби не за території, а за логістику, контроль над потоками і глобальним впливом.

У цій грі не буде швидких переможців. Але точно будуть довготривалі наслідки.

Світ входить у турбулентну фазу, де економіка, безпека і технології зливаються в єдину війну майбутнього. І кожна країна мусить визначитися, на якому вона боці, і яким буде її місце в новому світовому порядку.

Віктор Таран, експерт з оборонних та військово-технічних інновацій, спеціалізується на безпілотниках та кібербезпеці

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства