Азербайджанський гамбіт: чим загрожує Росії трагедія зі збитим над Чечнею пасажирським літаком
Днями стало відомо, що Азербайджан готує звернення до міжнародного суду щодо збиття літака авіакомпанії AZAL російським комплексом ППО у небі над Чечнею. І ця інформація лише підкреслює з одного боку ступінь неадекватності як дій, так і зовнішньої політики Росії, а також те, що трагедія з Embraer E190AR може внести серйозні корективи в майбутнє присутності РФ на Південному Кавказі. Але про все по черзі.
ВИЗНАННЯ НЕ БУДЕ
Те, що Росія причетна до трагедії, що трапилася з цивільним авіалайнером в Актау, було зрозуміло з моменту появи перших фото та відео з катастрофи азербайджанського літака.
Усіяний дрібними отворами фюзеляж був промовистим доказом того, що літак був збитий зенітною керованою ракетою комплексу малого радіуса дії (характерні отвори для цього ешелону). Залишалося лише з'ясувати, чи це була ЗУР від ЗРПК "Панцир-С1" або ЗРК "Тор-М2".
На сьогодні вже відомо, що літак опинився під ударом ракетою з "Панцир-С1", а також відновлено всю хронологію подій. Але незважаючи на це, російська сторона не визнала своєї провини і наполегливо абстрагується від, здавалося б, дуже простого і людяного завдання – визнати провину і попросити вибачення.
Коли у грудні минулого року я відповідав на запитання азербайджанських журналістів, то неодноразово чув щось на кшталт: "Як думаєте, Росія визнає свою провину і перепросить?" І завжди моя відповідь була – ні.
Росія ніколи не просила вибачення за злочини, ніколи не визнавала своєї провини в тих чи інших кривавих, трагічних подіях. Так було завжди і це, назвемо його так, суто російське деградоване недоімперське кредо – не визнавати помилок.
У Росії завжди відхрещувалися і не визнавали скоєні під час СРСР геноциди проти народів України, Казахстану та інших. Завжди виправдовувалися злочини "червоного терору" та періоду сталінізму. Навіщо далеко ходити, згадаймо про трагедію з авіалайнером МН-17. Незважаючи на доказ провини Росії, жодного визнання та каяття не відбулося, а навпаки – плодилися десятки конспірологічних версій, які звинувачують саме Україну.
І навіть зараз у трагедію із азербайджанським Embraer E190AR намагаються інтегрувати український слід. У перші дні після катастрофи російські "експерти" взагалі заявляли "з усією відповідальністю", що літак став жертвою українського дрона.
Тобто Росія намагатиметься перевалити провину на будь-кого і ухилятися як завгодно, але тільки не визнавати своєї провини. Але є ще одна обставина, через яку країна-агресор не буде добровільно її визнавати.
МАНІЯК
Справа в тому, що в історії з азербайджанським літаком є один епізод, який якраз і непробачний, тому Баку ніколи не відступить від своєї позиції довести справу до логічного завершення.
Після того як було пошкоджено літак, російська сторона спробувала замести сліди своєї причетності до цього удару. Замість того, щоб посадити борт у Грозному чи будь-якому іншому найближчому аеропорту, його відправили за Каспій до Казахстану, до Актау! При цьому на літак постійно впливав РЕБ, який глушив зв'язок.
Тобто пошкодженому літаку не дають посадки в найближчому аеропорту, відправляють за море та глушать зв'язок. Навіщо б це? Чи не до того, що росіяни мали розрахунок, що борт не долетить до Казахстану, а звалиться в Каспійське море? Відповідно, у цьому випадку ніхто не дізнається про причини цієї катастрофи і до Росії не буде жодних претензій?
Іншими словами, російська сторона, щоб приховати свою помилку, без найменшого наміру виправити ситуацію свідомо відправила десятки людських життів на очевидну смерть. І лише завдяки високому професіоналізму пілотів пошкоджений літак вдалося довести до суші та здійснити жорстку посадку – наскільки це було взагалі можливе з урахуванням критичних ушкоджень.
Варто розуміти, що це не перший випадок за час повномасштабної війни з Україною, але попередні стосувалися переважно "дружнього вогню" своїми ж бойовими літаками.
За майже три роки повномасштабної війни країна-агресор втратила десятки бойових літаків та ударних вертольотів, оскільки російська ж ППО їх збивала, приймаючи за українські. Це явище стало настільки системним, що в РФ профільні майданчики і так звані "військкори" вже навіть не журяться, а пишуть просто: "ЗНОВУ".
При цьому, маючи настільки серйозні проблеми з розпізнаванням цілей, Росія не закриває повітряного простору не те щоб над тією частиною, куди долітають українські дрони, а навіть над прикордонними областями. Усе це робить повітряний простір РФ непередбачено небезпечним для цивільної авіації.
Важливою обставиною в трагедії з азербайджанським літаком є те, що це досить великий авіалайнер із вкрай характерною ЕПР. Переплутати його з малогабаритним дроном не те що важко, а практично неможливо. Але екіпаж ЗРПК "Панцир-С1" ухвалив рішення про пуск ракети. Чому?
На це питання в мене може бути лише одна раціональна відповідь: у російських військах ППО через великі втрати протягом трьох років війни дуже мало досвідчених, професійних екіпажів – переважно це новачки, які не пройшли навіть повного циклу підготовки. Особливо в глибинці російських областей, куди відправляють менш підготовлені та навчені екіпажі, тоді як ближче до кордону з Україною та до зони бойових дій направляють значно досвідченіші.
Все це вкотре свідчить про те, що російські сили ППО – це більше мавпи з гранатами, ніж захисники неба. І якщо вчора їхньою жертвою став азербайджанський авіалайнер, то завтра це може бути будь-який інший цивільний літак. І знову-таки, визнання провини та прохання про вибачення не прозвучать, а буде, найімовірніше, навпаки – підла спроба приховування фактів.
Але це щодо пояснення причин і дій, а щодо наслідків, які можуть очікувати Росію через її небажання визнавати свою провину?
НАСЛІДКИ
Азербайджан протягом десятиліть дотримувався дуже обережної, вивіреної політики у відносинах із Росією. З одного боку, РФ тривалий час була головним постачальником зброї до Вірменії, саме в Москві ухвалювалося рішення про вторгнення в АР в ніч на 19 січня 1990 року. У той же час Росія завжди була тісним торговим партнером, і про дружні відносини з Москвою офіційний Баку регулярно згадував.
Ця обережна політика була зумовлена тим, що десятиліттями Росія позиціонувала себе як країна, яка домінує в регіоні, з прямою присутністю або непрямою, але вона контролювала і впливала на процеси, що там відбуваються.
Позиції Росії на Південному Кавказі похитнулися після 44-денної Карабахської війни 2022 року. Але у Москві спробували вийти із ситуації, взявшись за мирне врегулювання конфлікту, зберігши свій формальний вплив на процеси, а також розмістивши в Карабаху свої "миротворчі" сили. Хоча вже тоді від орбіти РФ почала відколюватись Вірменія.
Повномасштабне вторгнення в Україну в 2022 році, на перший погляд, мало посилити позиції Росії як регіонального та міжнародного гравця, але це не сталося через те, що війна з Україною пішла не за планом Кремля і затяглася на роки. Протягом цього часу країна-агресор значно ослабла і перетворилася з гравця на світовій арені на регіонального наперсточника, а потім у того, хто просить на милостиню у КНР і КНДР.
Виснажена армія, репутаційні втрати, особливо в Курській області, принизлива залежність від Китаю та Північної Кореї – все це, як лакмусовий папірець, показує, що являє собою путінська Росія.
А що Азербайджан? А Азербайджан з 2020 року лише набирає регіональні позиції на тлі ослабленої Вірменії та Грузії, що загрузла у внутрішньополітичній кризі, ставши стабільним гравцем. Остаточна перемога в Карабаху у 2023 році стала вирішальним моментом у цьому становленні.
Крім того, для Азербайджану ширше відкрився європейський ринок у питаннях постачання енергоносіїв. На майданчику в Баку було проведено кілька успішних міжнародних заходів, зокрема кліматична конференція СОР29, а зараз планується проведення 12-го офіційного саміту Організації тюркських держав (ОТГ).
Тим часом Росія активно користується географічним розташуванням Азербайджану як важливим для себе транзитним вузлом. У тому числі й для обходу санкцій, що змушує Москву зважати на Азербайджан і не позиціонувати себе в діалозі як домінувальну сторону.
Але трагедія в Актау може внести серйозні корективи до цього партнерства, і перші ознаки цього вже є. Причому йдеться не про вищезгадану інформацію про міжнародний судовий розгляд, а про удар офіційного Баку по міжнародній клоаці російського шпигунства під егідою "Росспівробітництва" – по "Руському дому".
У багатьох країнах світу є "Руські доми", але вони лише номінально відіграють роль поглиблення культурної співпраці, будучи насправді центрами вербування, шпигунства та курування агентурними мережами. Удар по такому об'єкту – це прямий удар по розвідці РФ.
І дії офіційного Баку чітко свідчать про те, що без визнання вини наслідки для Росії в Азербайджані можуть бути значно негативніші, ніж собі могли уявити в Москві.
Днями Дмитро Пєсков заявив, що Путін не планує виступати з будь-якими заявами щодо аварії літака азербайджанських авіаліній AZAL. Це лише підтверджує те, що позиція Кремля історично незмінна – імперський баран уперся рогом і ні кроку назад. Отже, погіршення двосторонніх відносин просто неминуче, а з урахуванням усього вищевикладеного я не думаю, що така безрозсудна позиція вкрай ослабленого барана принесе йому впевненість у завтрашньому дні.
Матеріал опубліковано в межах спільного проєкту OBOZ.UA та групи "Інформаційний спротив".
Олександр Коваленко, військово-політичний оглядач
реклама