Кінець епохи угорського вето: чи змусить ЄС Орбана до порядку

У великому європейському оркестрі під назвою «Євросоюз», що намагається грати злагоджено перед лицем глобальних викликів, вже давно чути фальшиві ноти. А останнім часом дехто, здається, взагалі вирішив грати власну мелодію, що часом нагадує зовсім іншу оперу. Особливо віртуозно фальшивить угорський прем’єр Віктор Орбан, якому часом підігрує його словацький колега Роберт Фіцо. І ось головний в ЄС – Німеччина – схоже вирішила, що досить. Готуються зміни до правил гри, які можуть змусити «дисидентів» або дотримуватися спільних принципів, або залишитися без права голосу та європейських грошей.

Мистецтво диригування норовливими

Коли майбутній німецький уряд говорить про «посилення тиску» на тих, хто випробовує демократичну спільноту на терплячість, це вже не просто партнерське зауваження. Це заявка на спробу переписати правила. Головні адресати, чия поведінка викликає найбільше нарікань – це, звісно, Угорщина Орбана, який перетворив своє право «вето» на улюблений інструмент для зриву будь-якого рішення, що йому не подобається, та, з деякими варіаціями, Словаччина під керівництвом Роберта Фіцо.

Що ж пропонує Німеччина?

• Фінансовий Тиск: Якщо учасник систематично порушує правила спільноти (тобто передусім верховенства права), йому можуть суттєво урізати фінансування зі спільної каси ЄС. Це вже не теорія: Угорщина через свої «творчі експерименти» з демократією на сьогодні недоотримує мільярди євро. І цей інструмент впливу Брюссель, схоже, використовуватиме дедалі охочіше. Бо, як не крути, голосувати наперекір усім натщесерце любить не кожен.

• Стаття 7: Це найстрашніший сон для найупертішого – тебе можуть позбавити права голосу в Раді ЄС. Стаття 7 Договору про ЄС це те, що призначене для тих, хто грубо ігнорує базові цінності: повагу до людської гідності, свободу, демократію, рівність, верховенство права та права людини. За іронією долі, як влучно зауважив колишній голова МЗС України Володимир Огризко, «Якби питання членства Угорщини в ЄС розглядалося сьогодні, вона, безперечно, не була б прийнята до Союзу». Тобто за нинішньою грою Угорщина навіть прослуховування б не пройшла. Ще у 2018 році Європарламент видав детальну «рецензію» на угорську поведінку, вказавши на 12 (!) пунктів, де Будапешт грає абсолютно не за європейськими нотами. «Угорщина стала далі від демократії за кожним з наведених вище пунктів», – сумно констатувала у 2022-му євродепутатка від Франції (фракція «Зелені – Європейський вільний альянс») Гвендолін Делбос-Корфілд. Проблема лише в тому, що для вимкнення мікрофона (позбавлення голосу) потрібна згода всіх інших (принцип одностайності). А в такому великому колективі завжди знайдеться хтось, хто з якихось причин не захоче підтримати таке радикальне рішення. Тому стаття 7 поки що залишається радше погрозою, якою рідко б'ють.

• Реформа Голосування: Мабуть, найцікавіше – це спроба змінити самі правила голосування. Німеччина пропонує частіше використовувати голосування кваліфікованою більшістю (КБ), особливо коли йдеться про спільну зовнішню та безпекову політику, зокрема запровадження санкцій. Зараз тут також панує принцип «одностайності» – якщо хоч один скаже «ні», рішення не проходить. Це дозволяє одному Віктору Орбану (чи комусь іншому) зірвати будь-яке рішення, навіть якщо решта 26 учасників на ньому наполягають. Перехід до КБ (коли для рішення достатньо голосів більшості, що представляє значну частину населення ЄС) – зробило б ЄС значно швидшим та рішучішим на світовій сцені.

Як каже Володимир Огризко, старі правила вже не працюють: «Якщо ЄС залишиться в рамках застарілих механізмів і процедур, то неминуче відставатиме». Він додає: «Практика показала, що правило консенсусу, хоча і є демократичним, у деяких випадках використовується всупереч інтересам більшості. Політика Угорщини – яскравий приклад. Тож об’єктивно необхідно переглядати основи функціонування Європейського Союзу. До цього варто додати, що ЄС готується до чергової хвилі розширення, яка охопить Україну, Молдову та деякі країни Балкан. Це стане своєрідним «політичним землетрусом», який змусить Союз ще активніше реформуватися».

Чи вдасться німцям навести лад? Політолог Олександр Леонов вважає, що головна мета очевидна: «Пропозиція... очевидно спрямована насамперед проти Віктора Орбана», який, за словами експерта, «неодноразово підривав єдність ЄС та НАТО». Але він також вказує на потенційного «другого поганого хлопця» в особі Фіцо, який може завадити покаранню Орбана: «Ключову роль може відіграти позиція Роберта Фіцо, адже він здатний заблокувати рішення щодо Угорщини». Цікаво, що обидва «дисиденти», за словами Леонова, сподіваються на підтримку Дональда Трампа: «Вони вважають, що Трамп їх захистить». Наївно, чи не так? Адже, як додає той самий експерт, «Трампу байдуже до європейських справ...». Він настільки занурений у власні політичні гастролі, що європейська сцена його цікавить приблизно як погода на Марсі. Щобільше, його витівки змушують європейців лише згуртовуватися й «посилювати власну суб'єктність».

Водночас дипломат Вадим Трюхан закликає не чекати миттєвих змін, адже поки що це лише «проєкт коаліційної угоди» в Німеччині. Змінити правила голосування буде неймовірно складно, бо ті, кого це стосується, самі ж його і блокуватимуть: «Ухвалити таку реформу консенсусом очевидно неможливо – Орбан і Фіцо її заблокують». Але сам факт спроби важливий: «Німеччина може стати першою країною ЄС, яка юридично закріпить цю ініціативу... Раніше подібні пропозиції звучали... але залишалися лише на рівні риторики». Схоже, хтось нарешті взявся не лише говорити, але й діяти.

Атмосфера в ЄС напружена. Навіть нещодавні чутки про гостру розмову між Фіцо та пані фон дер Ляєн (хоч потім і спростовані) свідчать про те, що за лаштунками киплять неабиякі пристрасті. Отже, сезон обіцяє бути гарячим.

Угорські фальшивки: як Києву перекричати орбанівську пропаганду?

Поки Німеччина розробляє нові правила, Орбан вирішив влаштувати черговий перформанс. Його «національна консультація» щодо членства України в ЄС (запланована з середини квітня до 20 червня) це ніяка не спроба почути громадян. Це радше вуличний фарс, мета якого – заглушити будь-який позитив на адресу України. Інструментом цього дійства слугує «інформаційний листок» – набір з найдикіших антиукраїнських страшилок та відвертої брехні.

Угорців відверто лякають: мовляв, якщо Україна приєднається до ЄС, то угорці залишаться голими й босими, їхні фермери збанкрутують, на ринок хлине небезпечна продукція (з ГМО!), у країні розгуляється злочинність, а українці не лише забезпечать робочу силу за демпінговими цінами, але й принесуть екзотичні хвороби (бо ж не щеплені!). Рівень абсурду деяких пасажів вражає, але Орбан, схоже, вважає, що для його аудиторії й таке згодиться.

Володимир Огризко впевнений, що диригент цієї партії сидить не в Будапешті: «Маніпулятивний опитувальник Орбана – це черговий інструмент у вже давно визначеній стратегії. І ця стратегія формується не в Будапешті, а в Москві». Вадим Трюхан додає до цього мотив «виконання замовлення Кремля», приправлений особистою, «майже патологічною ненавистю до України» та банальним бажанням сподобатися своєму «фан-клубу», вихованому на його власній пропаганді. А це Олександр Леонов: «Орбан... намагається використати аналогічну тактику, як у Нідерландах (експерт проводить паралелі з референдумом у Нідерландах щодо Угоди про асоціацію України з ЄС, який у 2016 році тимчасово заблокував процес, – ред.), щоб отримати карт-бланш на свою антиукраїнську політику». Але одразу ж зауважує: «Це не референдум, а суто консультативне опитування, яке не має юридичної сили. І про це слід говорити». Тобто це просто гучна порожнеча.

Як же Україні реагувати на цю пропагандистську атаку, цю спробу заблокувати її шлях до Європи? Експерти радять не мовчати. «Ігнорування здається найпростішим, але насправді це програшний варіант», – попереджає Вадим Трюхан. Він пропонує діяти за кількома напрямками:

• Юридичний шлях: Спробувати оскаржити цю фальшивку – маніпулятивне опитування – через угорських правозахисників чи громадян.

• Інформаційна протидія: Активно спростовувати фейки, роз'яснювати ситуацію через усі доступні канали – дипломатію, ЗМІ. Хоча тут є проблема: «Україна майже не має угорськомовних медіа...», що ускладнює доступ до вух угорської публіки. Тому потрібна робота посольства та залучення європейських партнерів: «Ключове завдання – системно доводити неправоту Орбана та його маніпуляції, завдаючи йому репутаційних ударів».

Олександр Леонов радить також «комунікувати безпосередньо з угорським суспільством», можливо, залучивши до людей з угорським корінням в Україні. І, звісно, звертатися по допомогу Європи: «співпраця з ЄС та його ключовими членами, які можуть чинити тиск на Орбана».

Висновок: який прогнозується фінал цієї історії?

Отже, Європа знову стоїть перед викликом. З одного боку – явне бажання абсолютної більшості країн-членів ЄС навести лад у своєму господарстві. З іншого – вперте небажання настільки ж абсолютної меншості діяти згідно зі спільними принципами.

Ініціативи Німеччини щодо реформи голосування та посилення відповідальності – це спроба знайти шлях до нової європейської гармонії. Але чи вистачить майстерності та волі більшості, щоб подолати опір тих, хто звик до анархії та ще й дослухається до вказівок з Москви? Дії Віктора Орбана, його інформаційна війна проти України – це свідома спроба розладнати весь оркестр, граючи на руку тим зовнішнім силам, що мріють про занепад Європи.

Для України це означає продовжувати грати свою партію – боротьби, стійкості та європейського вибору попри всі намагання її заглушити. А для Європи це тест на зрілість: чи зможе вона довести, що її цінності – це не просто красиві слова, а живі правила, які вона готова захищати?

Мирослав Ліскович. Київ