Якою має бути відповідь Києва на тиск Трампа
Після подій останніх днів – зірвані переговори у Лондоні, черговий звірячий обстріл РФ, свіжі заяви Трампа… – в українському суспільстві дедалі чіткіше окреслюються дві позиції.
З одного боку – чуємо заклики й далі чинити спротив: не підлаштовуватися під примхи Трампа, відстоювати національні інтереси, протриматися ще трохи, бодай до осені, коли, як дехто прогнозує, у Росії почне все тріщати по швах.
З іншого — лунають перестороги, мовляв, за жодних обставин не можна допустити втрати американської підтримки. Тож треба погоджуватись на умови Трампа, який, по суті, пропонує Україні так званий «фінський сценарій».
Проте обидві позиції викликають запитання.
Першу – «дотягнути до осені» – ми вже чули: ще торік, улітку, чимало експертів запевняли, що РФ ось-ось посиплеться, «здується». Однак цього не сталося. Ставити на «час» як на єдиного союзника — занадто небезпечно.
Що ж до другого підходу — слід розуміти, що підтримку адміністрації Трампа, по суті, було втрачено ще в день його інавгурації. Тож чи доцільно говорити про необхідність «зберегти» те, чого вже немає?
Що стосується самого «фінського сценарію». Його суть у тому, щоби завершити війну з Росією, як Фінляндія свого часу із СРСР: мовляв, поступитися частиною територій, натомість отримати спокій і можливість розвиватися у мирі й добробуті. Звучить майже як реклама туристичного пакета: «Здайте Крим — і живіть, як у Гельсінкі». Проте це небезпечна ілюзія. Жодні територіальні поступки не задовольнять Путіна. Треба геть не розуміти логіку Кремля, аби на це сподіватися. Він просто візьме те, що йому віддають, а потім прийде за рештою. І це вже буде варіант не Фінляндії, а Чехословаччини.
Інший важливий аспект — тема Криму, не виключено, була використана навмисно. Реакція України та Європи була передбачуваною (визнання анексії півострова суперечить Статуту ООН, міжнародним деклараціям і угодам, включно з Гельсінським актом, і головному принципу сучасного міжнародного права — повазі до кордонів суверенних держав) — її й чекали. Тобто це був лише привід: для демаршу Вашингтона — звинуватити Київ у небажанні визнавати «реальність» окупації, зрештою — для виправдання активізації діалогу між США і Росією. І якби не Крим — з високою ймовірністю знайшовся б інший подразник.
«На тиск Трампа треба реагувати як і раніше – гнучко і принципово»
«У нас вже було як мінімум дві кризи в стосунках з адміністрацією Трампа – в середині лютого і на початку березня. Треба враховувати, що в політичній поведінці Трампа є певна циклічність. Коли він чогось хоче досягти, він починає агресивну атаку на свого візаві по переговорах з метою його зламати та примусити до домовленостей на своїх умовах. А от якщо це не вдається, то через певний час починаються вже більш менш конструктивні переговори з пошуком взаємоприйнятного компромісу», – нагадує Укрінформу Володимир Фесенко, голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента».
Тож нинішня фаза тиску є частиною цього циклу. «Зараз треба вистояти, перетерпіти агресивну фазу натиску Трампа (вона триває декілька днів), демонструвати готовність до переговорів і конструктивних компромісів в першу чергу зі США».
Політолог вважає, що пріоритетом має бути повернення до переговорів про припинення вогню, тоді як складніші питання - Крим, НАТО та статус окупованих територій - можуть обговорюватися паралельно. «Треба акцентувати увагу американських партнерів на тому, що до кінця квітня можна домовитись лише про припинення вогню», - додає він. Фесенко розцінює заяви про можливий вихід США з переговорного процесу як тактичний хід для тиску, а не остаточне рішення. «Нинішня криза в переговорному процесі має поки що ситуативний характер і її можна подолати... США можуть вийти з переговорів (а скоріше поставити їх на паузу) тільки в тому випадку, якщо перемовна ситуація остаточно зайде в глухий кут».
Фесенко застерігає: «В стосунках з Трампом і щодо переговорів про завершення війни нам не варто кидатися в крайнощі. Не варто йти на розрив, а тим більше на конфлікт з США. Треба зберігати залишки партнерських відносин і грати на протиріччях, які неминуче виникнуть між США і Росією, зокрема відносно їх стосунків з Китаєм».
Фесенко відкидає пряму аналогію з Фінляндією. «Не буде і «фінського сценарію» (в історії нічого точно не повторюється, є лише умовні аналогії). Скоріше є ймовірним «корейський сценарій», але теж з великими відмінностями». Найбільш реалістичний компроміс – це припинення вогню по лінії фронту. «Частина української території тоді залишиться під контролем Росії на невизначений час. І де-факто ми на це мусимо погодитись, інакше війна буде нескінченною з посиленням ризиків і проблем для нас». Однак, політолог категорично наголошує: «Але де-юре для нас неприпустимо визнавати російським будь-який український регіон, анексований РФ. Якщо ми це зробимо, наприклад з Кримом, то завтра Росія буде вимагати визнавати російськими й інші анексовані регіони... Категорично не можливо створювати прецедент, коли ми відмовляємось від своєї території».
Якщо ж адміністрація Трампа таки наважиться визнати Крим російським, Фесенко пропонує чіткі контрзаходи. «Ми маємо попередити американців, що це зірве ратифікацію ресурсної угоди між США та Україною у Верховній Раді. «В цьому питанні ми маємо діяти разом з європейськими партнерами, разом ми маємо заявити про принципове невизнання російської анексії Криму... в разі намагання США визнати Крим російським, ми разом з європейськими партнерами маємо зробити все можливе, щоб якомога більше країн світу не визнали Крим російським».
Розглядаючи подальший розвиток подій, Володимир Фесенко окреслює кілька сценаріїв:
- Найбільш ймовірний: «Продовження війни разом з мирними переговорами. В разі, якщо Росії не вдасться досягти успіху у війні проти України до кінця року, і в Кремлі зрозуміють, що війну проти України вони не виграють, тоді виникне нова можливість домовитись про припинення вогню».
- Відносно оптимістичний: «США домовляються з Росією і Україною про тимчасове припинення вогню вже найближчим часом (до кінця квітня або в травні), потім воно продовжується, попри певні порушення».
- Песимістичний: «Якщо переговори заходять в глухий кут, США виходять з переговорів. Війна продовжується. А далі дивись перший сценарій, тільки в ролі посередника замість США будуть інші країни – Китай, Туреччина, або група країн. Можливий варіант мирної конференції про завершення війни в України».
«Трамп готовий здати Росії не лише Крим — а й умовний "Рим", якщо це дозволить йому заявити своїм виборцям: "Я зупинив війну"»
«Ми справді втратили ключову підтримку того дня, коли Трамп вдруге зайшов до Овального кабінету. І втратили не випадково. Для Трампа не існує правових чи інституційних рамок — він не вважає, що правила взагалі стосуються його», - зазначає Володимир Огризко, ексглава МЗС України, керівник Центру досліджень Росії.
Дипломат описує Трампа як політика, що руйнує усталені системи міжнародних та економічних відносин, керуючись власним баченням "інтересів Америки", яке не має розумних меж. «Це не про зовнішню політику — це про персональну гру в "угоди", в які він вірить, навіть якщо це фікція».
Огризко наводить нещодавню заяву Трампа: «Мене не хвилюють умови припинення вогню, мене хвилює припинення вогню». На його думку, це ключовий сигнал. «Він готовий здати Росії не лише Крим — а й умовний "Рим", і що завгодно ще, якщо це дозволить йому заявити своїм виборцям: "Я зупинив війну. Я переміг і Росію, і Україну"». Дипломат припускає, що Трамп бачить у поступках Україною шлях до «перезавантаження» відносин з РФ та укладання вигідних економічних угод (енергетика, Арктика, рідкісноземельні метали). «Але це — не стратегія, це міраж. Продаж повітря. І головне — хтось це повітря йому активно продає. І він, схоже, готовий купити».
Володимир Огризко підкреслює логічність дій Москви в цій ситуації. «Вони продають Трампу обгортку від цукерки, знаючи, що цукерки всередині немає. Вони малюють йому перспективу співпраці в Арктиці, видобутку рідкісноземельних металів, нового «великого партнерства». Але в реальності — це багаторічні інвестиції, сотні мільярдів доларів, десятиліття інфраструктурного й технологічного розвитку. Трампа вже й слід простигне, коли щось із цього зможе бодай теоретично реалізуватись». Проблема, за словами ексглави МЗС, в тому, що Трамп орієнтований на миттєвий результат. «Йому потрібно заявити про перемогу сьогодні, не замислюючись, що буде завтра.». Саме тому, наголошує дипломат, аналізувати дії Трампа крізь призму раціональної політики неможливо. «Це не про логіку. Це про те, щоб щодня чути про себе: "Ти — переможець, ти — герой". Сьогодні він підіймає тарифи для Китаю на 250%, завтра — обіцяє їх скасувати наполовину й сісти за стіл переговорів. Сьогодні — одна заява, завтра — протилежна. Це хаос. І головне — цей хаос не випадковий, він у нього в голові. Трамп вірить, що хаос — це сила. Але насправді саме він і стане його політичним крахом».
Яким же бачиться вихід? Огризко закликає до тверезої оцінки: «Треба говорити прямо: Сполучені Штати, в особі Трампа, фактично заявили європейцям — а отже, і нам — що вони відходять від зобов’язань перед Європою. Це означає лише одне: жодної системної підтримки з боку адміністрації Трампа Україна більше не отримає». Однак, панікувати не варто. Дипломат вказує на наявність проукраїнських сил в американському істеблішменті та потенційний вплив бізнесу, зокрема оборонного сектору. «Якщо Трамп справді вирішить вивести Америку з європейського безпекового поля, у багатьох адекватних політиків і підприємців в Європі виникне логічне запитання: навіщо тоді ми купуємо американську зброю?... А тепер уявімо: приходить група лобістів американського ВПК і каже Трампу — ти, звісно, можеш будувати свої ілюзії, але ми не хочемо втратити оборонні контракти на десятки мільярдів доларів... І якщо таких «ходоків» до Трампа буде не один, а кілька десятків, від представників найбільших корпорацій — щось у його голові точно зміниться. Бо Америка — це не Трамп. Це система балансів і впливів».
Водночас, наш співрозмовник бачить у поточній ситуації унікальний шанс для Європи та України. «Для більшості європейців уже стало очевидним: з таким американським президентом, як Дональд Трамп, систему безпеки не побудуєш. Це означає лише одне — Європа повинна думати про власну, автономну безпекову архітектуру. «Ключовим елементом цієї системи має стати європейська армія, здатна самостійно реагувати на загрози. І ось тут відкривається колосальний шанс для України. Просто не існує в Європі армії, яка має такий бойовий досвід, такі темпи адаптації й таку мотивацію, як Збройні Сили України. Тож ми не просто партнер — ми фундамент нової європейської безпеки».
Завдання України – активно просувати цю ідею. «Ми маємо дипломатично, політично й інформаційно "атакувати" кожну європейську столицю. Пояснювати просто й зрозуміло: у нас — одна з найпотужніших армій континенту, у вас — фінансові ресурси, технології, виробництво. Об’єднуємо це — і отримуємо нову якість обороноздатності.... І головне — припиніть боятися погроз із Москви». Коли на українській землі з’являться британські, французькі, німецькі підрозділи — вперше з’явиться реальний шанс на припинення вогню. Бо тоді навіть у Кремлі задумаються, чи варто гратися з долею».
«Маємо набратися терпіння і робити те, що й раніше: виснажувати РФ, посилювати наші військові спроможності і консолідувати Європу»
«Навʼязати нам і Європі “фінську” модель наразі неможливо. Погоджуватися на ультиматуми адміністрації, яка з першого дня не приховувала своєї байдужості до України — це не стратегія, а пастка», – наголошує політичний експерт Юрій Богданов.
Він переконаний, що дискусія довкола Криму була спровокована свідомо для створення приводу для звинувачень на адресу Києва. «Вкинута як подразник, щоб дати Трампу й Віткоффу привід для чергової «історії про поганих українців». Не було б Криму — придумали б щось інше. Ми маємо цей тиск і ці звинувачення витримати».
За спостереженнями експерта, російський диктатор демонструє поспіх, усвідомлюючи тимчасовість тиску на Україну через США. «Він розуміє, що вікно можливостей для тиску на Україну через США не буде вічним. І при цьому все ще хоче отримати максимум - тож без суттєвих успіхів на полі бою буде посилювати терор проти цивільних».
У цій ситуації Юрій Богданов окреслює три ключові дипломатичні завдання для України.
По-перше, непохитно триматися «червоних ліній» на будь-яких переговорах про завершення війни. «Це не «відкупитися», це — віддати те, що завтра буде використано як плацдарм для наступного удару. Тому - ніякого обмеження на розміщення військ партнерів. Ніяких обмежень для ЗСУ. Ніякого зняття санкцій без сталого припинення вогню і базових гарантій безпеки. Гроші на ЗСУ, достатні для відбиття агресії, до моменту, поки Україна відновить економіку. Ніякого визнання окупованих територій російськими».
По-друге, у взаємодії зі США зберігати канали комунікації, сподіваючись на можливу зміну позиції Вашингтона в майбутньому. «Ми маємо доотримати те, що виділив Байден і тримати двері напіввідкритими в розрахунку, що після неодмінних невдач на інших напрямках американська адміністрація стане трохи адекватнішою», - зазначає експерт. Щодо потенційної «мінеральної угоди», Богданов радить залишатися в процесі: «Нам ця угода потрібна лише за умови постачань зброї та за умови більш адекватної позиції США. В усіх інших випадках воно нам не треба».
По-третє, активно працювати над зміцненням європейської єдності та стати рушійною силою у побудові нової архітектури європейської безпеки, менш залежної від США. «Росія Путіна є спільною загрозою для нас усіх - усіх хто живе в Європі. Тому і підходи до оборони у нас мають бути спільними».
Підсумовуючи... Ситуація вимагає від України стійкості, стратегічного бачення, гнучкості у тактиці та активної роботи з європейськими партнерами.
Мирослав Ліскович. Київ
