Індо-пакистанські відносини: чергове небезпечне загострення з ядерними погрозами
Індія та Пакистан постають в уяві завжди тандемом, як арабо-ізраїльський конфлікт чи, на жаль, уже й російсько-українська війна. Це закріпилося на тлі територіальної суперечки за землі Кашміру та переросло в геополітичну ворожнечу, приправлену релігійними переконаннями та підживлену національними ідеями.
Світ перебуває у постійному пошуку стабільності та рівноваги, використовуючи корисні надбання співіснування ніби несумісного. Водночас завжди знаходяться сили, здатні ситуативно порушити баланс та дати поштовх для реалізації амбітних прагнень силовим способом. Напад терористів в індійському штаті Джамму та Кашмір став найбільш смертоносним у регіоні за останні два десятиліття й роздмухав полум’я кашмірської суперечки між ядерними Індією та Пакистаном.
78 РОКІВ ПРОТИСТОЯННЯ
Розділ Британської Індії у 1947 році за релігійним принципом передбачав створення мусульманського Пакистану та індуїстської Індії.
Махараджа Кашміру, індуїст, який володарював у провінції з переважно мусульманським населенням, на той час прагнув незалежності. Але коли правовірні зажадали возз’єднання з Пакистаном та підняли повстання, правитель, в обмін на військову допомогу, підписав угоду про приєднання до Індії. Це стало причиною першої індо-пакистанської війни 1947–1949 років.
Завершили її за сприяння ООН у 1949 році.
Пакистан отримав 40% території Кашмірської долини, назвав її Азад Кашмір (у перекладі з урду – «незалежний Кашмір») та включив до складу федерації. Штат Джамму і Кашмір отримав широку автономію у складі республіки, а її особливий статус був закріплений у статті 370 конституції Індії.
Тоді проблему не розв’язали, і до 1964 року питання Кашміру в ООН порушувалося понад 100 разів. У Раді Безпеки СРСР накладав вето на будь-які резолюції, що передбачали міжнародне втручання або проведення плебісциту в Кашмірській долині.
Напруженість зростала, доки прикордонна сутичка в пустельному регіоні не переросла у другу повномасштабну війну 1965 року. Через рік її завершили підписанням Ташкентської декларації, за якою сторони зобов’язувались відвести війська та розв’язувати спірні проблеми мирним способом, користуючись принципом невтручання у внутрішні справи іншої країни.
До спалаху третьої індо-пакистанської війни у 1971 році індійська армія виявилась більш підготовленою. Вона не лише допомогла Бенгалії відокремитися від Пакистану, але й захопила 700 кв. км пакистанського Азад Кашміру. Бойові дії в Кашмірі зупинилися по лінії припинення вогню, яка стала лінією контролю та фактично отримала статус кордону між країнами.
ВІЙСЬКОВІ МОЖЛИВОСТІ ДВОХ ЯДЕРНИХ СУПЕРНИКІВ
У 1974 році Індія випробувала свою першу атомну бомбу, що підштовхнуло регіон до гонки ядерних озброєнь, і це змінило картину та підвищило небезпечний потенціал конфлікту.
Порівнюючи військові спроможності країни-родоначальниці шахів, не слід зосереджуватись на перерахуванні пішаків. Кожен гросмейстер, аналізуючи шахову партію двох інших гравців, починає з обрахунку фігур, які в розпорядженні кожного із суперників, і шукає ферзя.
Стокгольмський міжнародний інститут дослідження проблем миру (SIPRI) у 2024 році оцінив ядерний арсенал Індії в 172 боєголовки, що трохи перевищував наявні у Пакистані – 170. Це при тому, що Пакистан наздоганяв свого східного сусіда в ядерній гонці майже 25 років, бо провів перше власне випробування у 1998-му.
Протягом двох наступних десятиліть, до 2008 року, Ісламабад зберігав незначну чисельну перевагу в боєголовках, бо зосередився на розробленні тактичних ядерних зарядів.
Нью-Делі, модернізуючи свою ядерну зброю, упевнено крокував до створення ядерної тріади. Успішне випробування Індією балістичної ракети Agni-5, озброєної кількома незалежно націлюваними роздільними головними частинами (РГЧ), різко збільшило відстань доставлення до 5 тисяч кілометрів та гнучкість використання її ядерного потенціалу. Технологія РГЧ дала змогу одній ракеті вражати кілька цілей, що збільшило наступальні можливості Індії та ускладнило стратегічні розрахунки не лише для Пакистану, але й змусило задуматись Китай.
ВІЙНИ ПЕРЕЙМЕНУВАЛИ В КОНФЛІКТИ, А ТЕРОРИСТИЧНІ АКТИ СТАЛИ ОСНОВНИМ ЧИННИКОМ ДЕСТАБІЛІЗАЦІЇ
Порівнюючи військові стратегії з шаховими тактиками, слід зазначити, що мала кількість фігур на шахівниці може бути компенсована грамотністю розміщення та мистецтвом їх використання. Так і гірський регіон Кашміру обмежує протиборчі сторони у проведенні широкомасштабних армійських операцій.
У 1999 році в Кашмірі стався Каргільський конфлікт, який мав далекосяжні наслідки для обох країн. За офіційними даними, Індія втратила 527 військових, 2 літаки та гелікоптер, тоді як втрати Пакистану, які є предметом суперечок, оцінюються в 500–600 осіб, озброєних стрілецькою зброєю.
У Пакистані поразка слугувала підставою для військового перевороту в країні. Індія перемогою посилила політичну позицію, бо продемонструвала дотримання політики стримування та не захоплювала територій Пакистану.
У ХХІ столітті на індо-пакистанській шахівниці з’являється нова фігура – джокер, який абсолютно не вписується в партію з більш-менш усталеними правилами гри, – терористичні угруповання.
У листопаді 2008 року бойовики взяли в облогу Мумбаї, і побоювання, що Індія та Пакистан перебувають на межі чергового прямого військового протистояння, сягнули найвищої точки. Протягом трьох днів було вбито 166 людей, зокрема шістьох американців. Звинуватили у скоєнні нападу пакистанське угруповання «Лашкар-е-Тайба» (LeT), яке нібито має зв’язки з головним розвідувальним агентством Пакистану – Міжвідомчою розвідкою (ISI).
Хоча знайдені Індією докази підтверджували такий зв’язок, її реакція була зваженою. Замість ескалації напруженості, уряд Індії обрав дипломатичний шлях співпраці з урядом Пакистану для притягнення винних у нападі до відповідальності, що стало передумовою до поліпшення відносин.
Із часом смертоносних джокерів в індо-пакистанській суперечці стає все більше, і вона перетворюється з шахової партії з логічно-послідовними ходами на карткову гру.
У 2016 році озброєні бойовики угруповання «Джаїш-е-Мохаммад» (JeM) убили 18 індійських солдатів на базі в Урі. У відповідь Індія завдала ударів по таборах терористів у пакистанському Кашмірі.
У лютому 2019 року бойовики JeM перевершили себе: напали на колону індійських вояків та вбили щонайменше 40 військових. Індія знову відповіла авіаударом по території Пакистану.
Трирічні наземні прикордонні сутички вилились у повітряні бої, де Пакистан збив два військові літаки та захопив у полон індійського пілота. Як акт доброї волі та демонстрації бажання деескалації конфлікту, уряд Пакистану за два дні передав його Індії.
Для приборкання мусульманських мітингів на своїй території та посилення оборонних спроможностей Індія перекинула в Кашмір десятки тисяч військовослужбовців. Водночас на власні військові втрати Індія відповіла асиметрично, забрала автономію й розділила штат Джамму та Кашмір.
Скасування у серпні 2019 року статті 370 індійської конституції позбавило Кашмір можливості самостійно встановлювати власні закони та ознаменувало більш агресивний підхід уряду прем’єр-міністра Нарендри Моді до інтеграції Кашміру.
У вересні того ж року прем’єр-міністр Пакистану Імран Хан із трибуни Генасамблеї ООН закликав світову спільноту звернути увагу на проблему Кашміру й заявив: «…Коли ядерна держава бореться до кінця, це буде мати наслідки далеко за її межами. Це не погроза – це занепокоєння…».
Світ почув ядерні попередження Хана, але ситуація в індійському Кашмірі залишилася без змін. Насильство вздовж лінії контролю сягнуло свого піку в 2020 році, коли було зафіксовано понад чотири тисячі транскордонних обстрілів, та вгамувалося тільки у 2021 році.
2025 РІК: НА КОНУ ВОДА ДЛЯ ПАКИСТАНСЬКОЇ «ПРОВІНЦІЇ П'ЯТИ РІЧОК»
Постає питання, хто грає цими джокерами? Уже понад 20 років саме терористичні акції призводять до ескалації відносин між країнами, до конфліктів, дивіденди від яких стабільно отримує лише найбільший із суперників. Чи дійсно провокує Ісламабад, щоб потім отримати чергову поразку?
22 квітня 2025 року бойовики угруповання «Кашмірський опір» убили 26 та поранили 17 людей у туристичному місті Пахалгам, що в індійському штаті Джамму та Кашмір.
Передбачувано, Індія вдарила у відповідь, що призвело до короткочасних перестрілок уздовж лінії контролю. Крім того, уряд Індії негайно зробив потужні політичні кроки проти Пакистану.
Індія закрила свій головний перехід із Пакистаном, вислала з країни всіх громадян Пакистану, призупинила дію договору про розподіл води та звинуватила Ісламабад у сприянні «транскордонному тероризму».
Пакистан відкинув звинувачення на свою адресу, вдався до дзеркальних дипломатичних акцій: почав висилати громадян Індії та здійснювати передислокацію військ. Водночас в умовах тропічного клімату перекриття основного джерела води для населення, енергетики та сільського господарства є критичним для Пакистану.
Пакистанська провінція Пенджаб (у перекладі з урду – П'ять річок) – основний аграрний регіон, який забезпечує більшість продовольчих потреб 220-мільйонного населення. Усі п’ять річок, які протікають у провінції, беруть свій початок на території Індії. Тому будь-яке обмеження у водопостачанні Пакистан розглядає як «акт війни».
Висилання дипломатичної місії та громадян іншої країни є прямим натяком саме на підготовку до війни. Звісно, під прапором боротьби з тероризмом усі кроки сприймаються як вимушено правильні. Але як перекриття води для населення в низині допоможе подолати бойовиків, що в горах?
Світова спільнота рішуче засудила терористичний акт. А лідери провідних країн-борців із тероризмом підтримали Індію, яка «вийшла на стежку війни».
Історично склалося, що в індо-пакистанському протистоянні Китай і США підтримували Пакистан, а Радянський Союз стояв горою за Індію.
Тепер Росія, перебуваючи в стані військово-політичної турбулентності, намагається балансувати між Пакистаном та Індією, щоб мати з ними обома добрі відносини. Тому Індія, використовуючи напруженість між Вашингтоном та Пекіном, прагне демонструвати США свою здатність стати для них надійним регіональним партнером. Ще у 2005 році Індія та Сполучені Штати визначили свою оборонну співпрацю як «стратегічне партнерство» і поглибили співробітництво, особливо за часів першої каденції президента Дональда Трампа.
«Глибоко тривожні новини з Кашміру. Сполучені Штати рішуче стоять разом з Індією проти тероризму…» – написав Трамп у соцмережі Truth Social.
«Я глибоко засмучений варварським терористичним нападом у Пахалгамі, Джамму та Кашмірі… Ізраїль підтримує Індію в її боротьбі з тероризмом», – відреагував прем'єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньягу в соцмережі Х.
Незважаючи на те, що Пакистан пліч-о-пліч зі США з 2001 року боровся з транскордонним тероризмом в афгано-пакистанському регіоні, для індійської націоналістичної спільноти слова «Пакистан» та «тероризм» уже давно стали тотожними й зумовлюють пряму асоціацію. Тому «благословення» світу на боротьбу з тероризмом сприймається в Індії як «зелене світло» для атак на Пакистан.
Певне заспокоєння для регіону принесла чітка позиція зазвичай нейтрального Китаю. «Як надійний друг і всепогодний стратегічний партнер, Китай повністю розуміє законні занепокоєння Пакистану щодо безпеки й підтримує Пакистан у захисті його суверенітету та інтересів безпеки», – заявив міністр закордонних справ КНР Ван Ї.
Бажання провести переможну військову операцію проти терористів на кшталт ізраїльської боротьби з ХАМАСом, імовірно, залишається у планах Індії. Але вступити у сучасну воєнну конфронтацію з великим північним сусідом явно не в інтересах Нью-Делі. Вірогідно, уряд Індії відкладе свій «бліцкриг» і проміняє можливі військові перемоги на реальні політичні дивіденди.
Уряд Моді не скасував у Кашмірі власних репресивних військово-політичних кроків 2019 року, а лише легалізував їх рішенням суду в 2023-му, тому не варто очікувати на його поступливість у щойно введених санкціях проти Пакистану.
Водночас термометри в Ісламабаді фіксують спеку в 36 градусів, а мітингувальники на вулицях виступають проти призупинення Індією договору про розподіл води й вимагають від свого уряду заходів у відповідь.
Людству взагалі притаманно прагнути прогресу, долаючи кордони. Це твердження гарно звучить для наукової статті з описом чергових проривних досягнень у сфері астрофізики або нанотехнологій. Але воно жахливо відображає реальність у геополітиці та соціології, коли груба військова сила, скерована політичними переконаннями, нехтує кордонами й порушує вже усталені суспільні відносини, створюючи локальні потрясіння, які з часом набувають глобального значення й можуть мати непередбачувані наслідки.
Юрій Чорний, Київ
