Євроатлантичні відносини, які майже 80 років були гарантом безпеки та процвітання для великої частини Європи, сьогодні вже не виглядають непохитними. Держави континенту всіляко продовжують підкреслювати необхідність міцних зв’язків із Вашингтоном, але дедалі більше усвідомлюють, що покладатися на США вже не варто та намагаються посилити власну безпеку перед лицем Росії, яка не демонструє бажання зупинятися у своїх агресивних планах. ФРН незабаром отримає новий уряд і, як очікується, більше уваги приділятиме зовнішньополітичним і безпековим зобов’язанням.

Відома в Німеччині експертка з питань безпеки Європейської ради з міжнародних відносин Яна Пульєрін в інтерв’ю Укрінформу виклала своє бачення ризиків з боку Росії, можливої участі ФРН у «Коаліції охочих» і того, чому в США немає супротиву діям Трампа, які ззовні для багатьох виглядають деструктивними.

ЗМІНИВСЯ НЕ ТРАМП, А АМЕРИКА

- Європа дуже цінує трансатлантичні відносини, і місцеві політики дещо відчайдушно нагадують про це після приходу нової адміністрації США. Чи може статися так, що Європа спробує якимось чином задобрити США та пожертвує Україною, щоб зберегти ці відносини?

- Моя чесна відповідь: я не знаю.

Але я думаю, що в Європі існує дуже велике розуміння, і воно зростає, що із цією американською адміністрацією Трампа співпрацювати неможливо. І це те, що відрізняє її від першої адміністрації Трампа.

До цього досвід країн, особливо у Центральній та Східній Європі, був скоріше позитивним: вони були раді бачити у себе більше американських військових, і казали, що Трамп у принципі надійніший, аніж європейська гарантія безпеки. Думаю, це змінилося. Тож погляд на американців стає дедалі більш диференційованим.

Ми ще не бачимо, що відбуватиметься, якщо американці чинитимуть тиск на європейців. Але існує великий потенціал для шантажу, подібного до того, що сталося з Україною – варто згадати призупинення військової допомоги, надання розвідувальної інформації. Американці, звісно, можуть сказати: якщо ви не приймаєте нашу угоду, яку ми безумовно хочемо проштовхнути, то ми можемо переглянути те, що ми скажемо на саміті НАТО.

Тож ми ще не бачили такої відкритої ув’язки між американською відданістю європейській безпеці та, наприклад, європейською підтримкою мирної угоди. Чи така ситуація виникне, я не впевнена.

- Ми можемо говорити, що Трамп-2 «радикалізувався» у порівнянні зі своїм першим президентством?

- Я так не думаю. Я вважаю, що Трамп за час свого першого мандату був непідготовленим і стримувався тими, кого тоді називали «дорослими у кімнаті».

Коли він уперше прийшов до влади, Республіканська партія все ще була сповнена традиційних республіканців із традиційним республіканським розумінням зовнішньої політики. Джон Маккейн був радше правилом, аніж винятком. До того часу, коли Трамп прийшов до влади вдруге, Республіканська партія суттєво змінилася, і Трамп став правилом, а Джон Маккейн (хоча він уже й покійний) – винятком. Це означає, що Америка змінилася, і люди з оточення Трампа дуже добре попрацювали: зараз у них є плани, є персонал. Це означає, що Трамп більше не обмежений, як це було під час його першого терміну, а має фактично розв'язані руки, і це дає йому можливість упроваджувати свою політику.

ФУНДАМЕНТАЛЬНІ ПИТАННЯ ЩОДО БЕЗПЕКОВИХ ГАРАНТІЙ НЕ ВИРІШЕНІ

- Питання членства України в НАТО ніколи не виглядало простим, але після останніх заяв із Вашингтона воно, вочевидь, точно поставлене на паузу. Чи має Україна у такій ситуації якісь реальні гарантії безпеки?

- Я родом із Німеччини, яка, до речі, також не відіграла позитивної ролі у питанні членства України в НАТО, ми також були гальмом...

У Європі, не серед усіх європейців, але в “Коаліції охочих”, очолюваній Францією та Великою Британією, точиться велика дискусія з приводу гарантій. Гадаю, що тут є усвідомлення того, що припинення вогню чи угода – я б не назвала це миром – можуть бути стабільними лише за наявності гарантій безпеки. В іншому випадку це буде лише пауза, Україна отримає перепочинок, а потім війна відновиться.

Я думаю, що європейцям буде дуже важко, якщо дивитися на це реалістично. Передусім ідеться про кількість військ, які доступні. Тут європейці стикаються з подвійним викликом, адже вони більше не знають, чи американці й далі почуваються зобов'язаними перед ними в рамках НАТО. Це означає, що багато країн на східному фланзі Альянсу – Польща, країни Балтії – стурбовані тим, що якщо вони відправлять свої війська до України, це послабить їхні армії. З цього приводу немає згоди, тож фундаментальне питання не вирішене.

Є різні міркування щодо того, якою має бути присутність військ. Я не думаю, що американці дали згоду в цій коаліції щодо того, який ризик вони готові взяти на себе. Питання полягає у тому, що станеться, наприклад, якщо російські безпілотники вб'ють європейських солдатів, і якими будуть наслідки для європейців, чи будуть вони тоді готові до подальшої ескалації конфлікту з Росією. Таке враження, що цього питання уникають.

Водночас я вважаю, що могли би бути зобов'язання щодо довгострокової підтримки України на багатьох рівнях. По-перше, це підтримка української збройової промисловості, тобто готовність інвестувати та розбудовувати її; продовження навчання і передача навичок. 

Багато людей тут, у Берліні, висловлюють знову і знову протягом останніх років ідею застосування «ізраїльської моделі» у принципі. Я, власне, знаходжу перенесення цієї моделі дещо складним, бо Ізраїль має (ми це припускаємо) ядерну зброю, а Україна – ні.

Загалом, як на мене, європейці надто довго сиділи «у другому ряду» і фактично просто покладалися на американців.

- Щодо “Коаліції охочих”, де Франція і Велика Британія відіграють провідну роль: чому Німеччини там немає? Через внутрішньополітичну ситуацію чи є інші причини?

- Думаю, так: у нас немає уряду з осені 2024 року, у цей перехідний період важко щось робити. Я справді вірю, що коли у нас буде новий уряд, канцлер Фрідріх Мерц долучиться до цього. Це моє велике очікування.

Питання про те, чи справді Німеччина буде готова направити свої війська в Україну, ще не вирішене, і я не знаю, чим це закінчиться, бо ми постійно чули різні заяви в дебатах щодо Taurus.

- І Соціал-демократична партія буде в новому уряді, хоча й у ролі молодшого партнера...

- І СДПН в уряді.

Але я вважаю, що якщо Німеччина серйозно налаштована взяти на себе лідерську роль у Європі й ми дійсно побачимо європейську коаліцію, у німців просто не буде іншого вибору, окрім як долучитися.

Але зараз обговорюється, що існують різні форми залучення, участі. Я можу собі уявити, що німці, наприклад, нададуть медичний корпус. Тобто може йтися не про відправку бойових підрозділів.

Як уже було сказано, питання у тому, як реагуватимуть ці сили, цей гарант безпеки, якщо Путін захоче випробувати їх. Я не думаю, що наразі є якесь рішення.

ГІБРИДНА ВІЙНА МОЖЕ БУТИ НЕ МЕНШ РУЙНІВНОЮ, НІЖ КОНВЕНЦІЙНА

- Багато експертів переконані, що Путін належить до того типу диктаторів, які просто ніколи не зупиняються. Ви думаєте, він піде далі і не задовольниться лише Україною?

- Цього я теж не знаю. Але ми вже спостерігаємо гібридну війну проти Європи. Ви можете бачити це дуже чітко і щодня.

- Але це не конвенційна війна…

- Так, не конвенційна. Але це не означає, що вона не здатна бути не менш руйнівною на багатьох рівнях. Так було ще до лютого 2022 року, і це точно триватиме й надалі.

Моя особиста теорія – хоча існує багато теорій щодо того, чому напад на Україну стався у 2022 році – полягає у тому, що Путін не обов'язково планував його (напад, – ред.) давно, а в тому, що з різних причин раптово з'явилася можливість. Тобто це був збіг кількох факторів, наприклад, вихід американців з Афганістану, сприйняття Байдена як слабкого президента, неправильна інтерпретація того, що відбувалося в Україні…

- Зірки зійшлися…

- Так, у певному сенсі. Раптово з'явилася можливість, й аналіз можливих втрат, вигод і ризиків із боку Путіна був таким, що вони сказали: добре, ми зробимо це зараз.

Я вважаю, йдеться про контроль РФ над Україною. Путін довго намагався досягти цього через Мінський процес, але потім зрозумів, що це не працює. І от зірки раптом опинилися у вигідному розташуванні.

І я б не виключала, що в майбутньому складеться сузір'я зірок, яке буде виглядати привабливим для того, наприклад, щоб атакувати балтійську країну, вчинити їй випробування. Бо головною метою Путіна насправді є реорганізація європейського безпекового порядку відповідно до його вимог від грудня 2021 року, які були представлені НАТО та США. Ці вимоги включають, зокрема, витіснення американців з Європи (що американці зараз можуть зробити самостійно). Це включає також поділ Європи на різні зони безпеки.

Я завжди пояснюю тим європейцям, які кажуть: «Росії вже три роки не вдається взяти Київ, чому вони повинні завтра бути під Берліном?». Для мене це не сценарій. Для мене сценарій такий, що може статися «тестовий випадок», наприклад, у Балтійському регіоні, проти країни ЄС, а ми не будемо там, не відреагуємо. І тоді ЄС буде мертвий, і НАТО буде мертве, а це означає, що ми втратимо базис нашої економічної і соціальної моделі. Я не стала би виключати, що могло би дійти до такої ситуації. 

Ольга Танасійчук, Берлін